Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Основи філософії

Філософські засади психологічних концепцій

Історичний етап розвитку психології - тривалий процес боротьби різних поглядів і концепцій, пошуку свого місця серед інших наук. Місце, яке відводилося психології в системі наук у різні історичні періоди, свідчило і про рівень розвитку психологічних знань, і про загально філософську спрямованість самої класифікаційної схеми.

  • - відповідно до першого підходу, психологія має довгу передісторію і коротку історію, яка починається з другої половини XIX століття (Г. Еббінгауз);
  • - представники другого підходу (М.С. Роговін та ін.) вважають, що розвиток психологічної думки має бути розподілений на три етапи (донаукової (міфологічної), філософської і наукової психології);
  • - згідно з третім підходом (культурологічним), розвиток психологічної науки повинен розглядатися в контексті розвитку людської культури взагалі. До цього підходу належать вчинокова концепція в історії психології, розроблена українським вченим В.А. Роменцем.

Запропонований останнім підходом поділ історії психології має сенс, бо психологія кожної історичної епохи мала суттєві відмінності, робили цілком певні акценти на тих чи інших психічних явищ. Так психологічна думка від Міфологічного періоду до епохи Середньовіччя робила наголос на ситуативних феноменах, від епохи Відродження до епохи Просвітництва - на мотиваційних, а у XIX- XX ст. - на феноменах дії та післядії. Ситуація, мотивація, дія та післядія є компонентами вчинку як осередку (пояснювального принципу) психології.

Перший етап - філософської психології. Найперші з відомих нам уявлень про душу відносяться до архаїчного суспільства (міфологічний період) і можуть бути позначені терміном анімізм. Анімістичні уявлення про душу наближали її до повітря, тобто пов'язували її з матерією. Міфологічне уявлення про душу, було цілком підкорене уявленню про фатум, невідтворність заздалегідь визначеної долі, протистояти якій було марною справою. Вирішальною характеристикою свідомості людини був синкретизм - первісне злиття людини зі світом та суспільним оточення.

Переселення душ і метаморфози наближають людину до стану досконалості, де душа і тіло будуть життєво адекватні одне одному. У своїх безкінечних інкарнаціях душа вбирає в себе незлічене багатство світу. Зміст душі зливається з ним. Душа через себе відображає цей світ, виступає знаряддям, яке здійснює відображення всього світу. Світи різних інкарнацій - різні світи. Досконала повнота розкриття світу - лише в людському образі душі. В цьому випадку душа і світ єдині. Виникає вчення про індивідуалізоване, точніше - специфіковане бачення світу, де душа виступає органом цього бачення. У русі до досконалості душа повинна пройти шлях героїзму, наближаючись до божественного образу ідеалу краси і могутності.

Другий етап - філософської психології. Античність є першою історичною епохою розвитку людства; саме в цей часу у зв'язку з диференціацією форм культурної творчості міфологічна психологія трансформується у філософську. Існування психології в надрах філософії обумовлювало застосування у психологічних дослідження суто філософських методичних засобів. У розвитку уявлень про душу на зміну анімізму прийшли атомізм Демокрита, Епікура (вчення про те, що душа, як і всі речі, складається з атомів - але її неможливо помацати, бод уже круглі та вогняні атоми вислизають з рук) та спіритуалізм Платона (вчення про духовну природу душі). Душа відповідає від духу, занурюючись у матеріальний світ, про те вона пам'ятає свою істину - ідеальну - природу, і кожен акт пізнання є насправді актом спогаду істинного буття.

Теоретично орієнтована філософська психологія епохи Середньовіччя вбачала в людині образ і подобу Вищої істоти - Бога. Тільки спираючись на зв'язок з божественним світом людська душа отримує силу. Античність і середньовіччя, розглядаючи ситуацію (сукупність умов) людського життя, вже одержують феномен протистояння людини долі (конфлікт між зовнішнім і внутрішнім аспектами ситуації). Загострення цього конфлікту спричинило звернення психології Відродження до внутрішнього світу людини, до тих мотивів, якими визначаються її діяння. Людина Відродження вважала себе центром світу і свою мотивацію - непереможною силою. Антропоцентрична переорієнтація епохи Відродження перенесла наголос у твердженні про подібність людини до Бога на належність їй божественних якостей. Подальші епохи спроектували це самовпевнене уявлення.

Метафізична психологія вчить, що наука існує як нематеріальний субстрат, або ж що психіка з її свідомістю матеріальна. Метафізик - психолог становить дуже абстрактно питання про те, що таке душа, не досліджуючи її реальної діяльності, поведінки, насамперед, практичного зіткнення її зі світом. Те, що перебуває поряд, не помічається (своєрідна сліпота людського розуму). Всі сили души переносяться в її невидиму сутність. Предмет дослідження такої психології - пізнавальна діяльність людини, загальний смисл естетичних та естетичних категорій.

Третій етап - наукової психології. Революційний перевороту філософії, здійснений К.Марксом і Ф.Енгельсом, докорінно вплинув на історичну долю світової психології: було проголошено її нові, наукові принципи, розроблено методологічні засади, викладено її читку систему, розв'язано окремі кардинальні питання.

Психологія К.Маркса і Ф.Енгельса, заперечуючи стару метафізичну, філософську психологію, дала початок науковій психології. Було виявлено не тільки рушійні сили розвитку психологічної науки в її історично - культурних зв'язках, а й встановлено її чітку обґрунтовану періодизацію.

К. Маркс і Ф.Енгельс, розвиваючи діалектико - матеріалістичні засади наукової психології, вказують на необхідність введення поняття практичної діяльності, розкриття активного характеру людської психіки. Праця виступила конкретною формою діяльності, основною зв'язкою між тілом і душею. І душа, і тіло виявляють плинність, динамічність. Діяльність у будь якої формі є внутрішнім зв'язком, взаємним переходом усіх аспектів психічного.

І. Кант ученням про паралогізм чистого розуму наносить відчутний удар метафізичній психології, найбільше в особі Вольфа і Лейбіца. К.Маркс і Ф.Енгельс не тільки завершують її розгром, а й закладають методологічні основи наукової психології. У зв'язку з цим питанням про відношення душі і тіла виступають три головні етапи спекулятивної психології:

  • - душа як форма тіла. Під впливом цього вчення Арістотеля перебував принаймні увесь європейський науковий світ в стародавні часи, світ арабо - мусульманський, ідеологія середніх віків на чолі з Фомою Аквінським. Те, що відрізняє «форму» тіла від міфологічного портретного уявлення душі, є активний характер форми, її портрет над тілом;
  • - Декарт відкриває будь - яку схожість тіла і душі, показуючи їх як окремі субстанції. Вони існують як протилежність атрибутів і філософській системі Спінози і як замкненні монади Лейбіца. В його вченні душа повністю відгороджується від матеріального світу ;
  • - в ученні про чуттєвого Л. Фейєрбах завершує метафізичну психологію, висуваючи ідею антропологічної психології в моністичному тлумаченні. В Росії К.Д.Ушинський, починаючи цей рух, посідає проміжну позицію між дуалізмом і антропологічним монізмом. В антропології становиться питання про реальну єдність тіла і душі.

Зарубіжні психологи - ідеалісти (Г.Спенсер, В.Вунд) і вітчизняні стихійні матеріалісти (І.Павлов, В.Бехтерєв) утворюють її основні етапи, дають їй визначальні риси. Проте справжня діяльність людини є діяльністю соціальною, і психологія неминуче повинна розкрити людину як сукупність суспільних відносин. Виникає психологія соціальна. Соціальна психологія прагне стати наукою гуманістичною, проте в рамках буржуазної ідеології вона такою бути не може. Діючий в ній індивід зникає в народі, натовпі, колективні. Зокрема, Е.Дюркгейм формулює своє основоположення поняття - «колективне свідоме» Проте «історія», за висловом К.Маркса, нічого не робить. Її здійснюють конкретно - історичні індивіди.

У спробах органічного поєднання двох психологій - фізіологічної та соціальної - почала виявлятися психологія особистості як психологія особистісної діяльності. Те місце, яке посідала антропологічна психологія в рамках категоріально - спекулятивної, в науковій психології займає тепер психологія особистості і творчості. Аристотелевому вченню про душу як форму тіла стала паралельно фізіологічна психологія, ідеї субстанціональності душі - ідея про соціальну субстанцію в науковій психології (мова як така субстанція і т.п., що найповніше визначає образ психологічного - В.Гумбольдт, О.Потебня та ін.).

Напрями буржуазної психології - біхевіоризм, гештальтизм, ейдетизм - відображають периферичні механізми людської поведінки; фрейдизм безуспішно намагається зайняти її центр - з'ясувати енергетично - мотиваційний бік психічного. Ще до виникнення цих напрямків психології XX століття. В.Дільтей показав протилежність між пояснювальною психологією та описовою. Спроби їх поєднання були здійснені всіма напрямками психології, в тому числі й суто біхевіористичними. Але тільки «особистісний» напрямок на ґрунті марксистської методології долає цей дуалізм наукової психології. Разом з цим завершується психологія як наука про два фактори людської поведінки - природний та соціальний. До цього дуалістичного тупика впритул підійшли різні відгалуження психоаналітичної теорії. Л.С.Виготський був одним з перших, показав зв'язок натурального та суспільного в людині, висунувши ідеї культурно - історичного розвитку.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее