Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Основи філософії

Проблема методу в соціальному пізнанні.

Специфіка цього виду пізнання полягає передусім в тому, що об'єктом тут виступає діяльність самих суб'єктів пізнання. Тобто самі люди є і суб'єктами пізнання, і реальними дійовими особами. Окрім цього, об'єктом пізнання стає також взаємодія між об'єктом і суб'єктом пізнання. Іншими словами, на відміну від наук про природу, технічних і інших наук в самому об'єкті соціального пізнання спочатку є присутнім і його суб'єкт. До соціальних і соціально-філософських фактів застосовують методи соціально-філософського пізнання : історизм, порівняння, абстрагування, гіпотеза, розуміння, віднесення до цінностей та ін. Ці методи використовуються в соціальній філософії, соціології, політичній філософії, історії і інших гуманітарних (суспільствознавчих) науках. Вони повинні відкрити громадські (соціальні, історичні) закономірності, які трактуються по-різному. Суспільство є результатом свідомої діяльності індивідів, спільностей, інститутів. З точки зору Зиммеля і Вебера, завданням теоретичного пізнання є типові мотиви і діяльність індивідів. Історизм як метод пізнання полягає в розгляді суспільства в його розвитку, в органічному зв'язку з тими, що породжують це суспільство умовами. При історичному підході вивчається походження, функціонування і перспективи розвитку суспільств і людства. При цьому звертається увага тільки на істотні і якісно своєрідні властивості. Порівняння є виявленням схожості і відмінності в досліджуваних соціальних фактах. В процесі порівняння виявляється схожість і відмінність цього суспільства по відношенню до нього ж у минулому, по відношенню до інших суспільств в той же час, по відношенню до інших суспільств у минулому. Цей метод набуває порівняно-історичного характеру. Абстрагування (і узагальнення) як метод соціального пізнання представляє виділення в соціальних фактах (і суспільстві) властивостей, що цікавлять спостерігача, якостей, взаємозв'язків і уявне відвернення (узагальнення) їх від соціального факту (і суспільства), що вивчається, у вигляді певних понять: потреби, інтересу, мотиву, держави, формації, цивілізації і тому подібне. Потім з цими поняттями (абстракціями) можна здійснювати різні розумові дії як з певними розумовими об'єктами: приводити в причинний зв'язок, порівнювати і тому подібне. Висновки, поняття, судження, отримані в результаті порівняння, абстрагування, узагальнення і тому подібне методів пізнання, завжди носять імовірнісний характер, мають різну міру достовірності (і недостовірності), потребують виявлення причин свого походження, приведення в систему. Роль такого методу пізнання грає соціальна гіпотеза, що уявляє більш менш обгрунтоване припущення про причини соціального факту, що вивчається, його місце в системі суспільства, здатне пояснювати вже відомі соціальні факти, допускаюче пророцтво нових соціальних фактів і можливість експериментальної перевірки в розвитку інших народів. Перевірка соціальної гіпотези шляхом пояснення наявних соціальних фактів і зміни соціальної дійсності відповідно до неї грає вирішальну роль для перетворення соціальної гіпотези на елемент суспільствознавчої теорії. Суспільствознавча теорія є системою суджень, понять, гіпотез, законів, в яких зізнається людство в єдності елементів, що утворюють його, і зв'язків між ними. При побудові суспільствознавчої (у тому числі соціально-філософською) теорії використовується аксіоматичний метод: 1) встановлюється набір початкових положень (принципів, постулатів і тому подібне), які вважаються вірними; 2) потім за правилами логіки з них виводяться (і конкретизуються) інші положення, що відповідають початковим, і так далі. Прикладом аксіоматичної теорії є геометрія Евкліда, історичний матеріалізм і тому подібне. У соціальній філософії зазвичай використовується гипотетико-дедуктивный метод. Він спирається на сукупність пов'язаних між собою гіпотез-постулатів (принципів), а вже з них походить виведення суджень, понять, висновків, що утворюють тканину теорії. Важливим методом (інструментом) соціального пізнання у М. Вебера виступають ідеальні типи. Ідеальні типи не мають емпіричних прообразів в самій реальності і не відбивають її, а є розумовими логічними конструкціями, що створюються дослідником. Вони формуються за допомогою абстрагування окремих рис реальності, що вважаються дослідником найбільш типовими. Ідеальний тип, - писав Вебер, - це картина однорідного мислення, існуюча в уяві учених і призначена для розгляду очевидних, найбільш "типових соціальних фактів". Ідеальні типи - це найбільш загальні поняття, в яких зафіксовані в словесній формі найбільш суттєві властивості об'єктивної реальності в очищеному від випадковостей виді. Завдання науки якраз і полягає в розробці таких ідеальних типів - наукових понять. Потім вони використовуються пізнанням в якості масштабу для співвідношення і порівняння з ними соціальній реальності. М. Вебер вважає, що головна мета соціології - зробити максимально зрозумілим те, що не було таким в самій реальності, виявити сенс того, що було пережито, навіть якщо цей сенс самими людьми, учасниками того, що стався, не був усвідомлений. Ідеальні типи і є той пізнавальний метод і інструментарій, за допомогою якого відбувається розуміння того, що сталося. Через цього Г. Зиммель і М. Вебер відкидали в якості предмета соціологічного знання такі невизначені і багатозначні поняття, як "суспільство", "народ", "людство", "колективне" і так далі. Прибічники історичного матеріалізму приписували ідеальним типам відсутність зв'язку з об'єктивною реальністю. На ділі Маркс і Вебер наслідували однаковий загальнонауковий пізнавальний метод ідеалізації. Найважливішим методом соціально-філософського пізнання є метод розуміння і віднесення до цінностей, запропонований М. Вебером. Він розрізняє поняття "Ціннісні судження" і "віднесення до цінностей". Ціннісне судження завжди особово (і суб'єктивно), представляє твердження, яке пов'язане з моральною, політичною або якою-небудь іншою оцінкою. Наприклад, висловлювання: "Соціалізм кращий за капіталізм". Віднесення до цінності - це процедура відбору, організації і оцінки соціальних фактів відповідно до цінностей, яких дотримується цей учений або людина. У наведеному вище прикладі учений відбирає факти, що підтверджують це положення і робить їх оцінку. М. Вебер вважає, що зміна ціннісних переваг соціального філософа (і соціолога) визначається "інтересом епохи", тобто усвідомленням соціально-історичних обставин, в яких він живе. Методологія віднесення до цінності виразно є видимою в усіх соціально-філософських системах. Наприклад, вісторичному матеріалізмі цією цінністю і "інтересом епохи" була матерія, економічне буття, диктатура пролетаріату, соціальна рівність і інші взаємозв'язані між собою цінності. Суспільство розглядалося як економічна формація, базисом якої є економіка. Суспільна свідомість і ідеологія виступали віддзеркаленням громадського буття, а індивіди - гвинтиками державної машини і відбитками соціального середовища. Свідомість, творчість, свобода і інші цінності були на несуттєвому і караному місці. Важливим методом соціального пізнання, спрямованого на вивчення походження і розвиток громадських інститутів, є метод перетворення засобу в мету. Він дозволяє зрозуміти дивні перетворення соціальних інститутів в процесі розвитку суспільств.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее