Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Основи філософії

ТРАНСДИСЦИПЛІНАРНІСТЬ

З одного боку Трансдисциплінарність розуміється як декларація, яка проголошує рівні права відомих і маловідомих вчених, великих і малих наукових дисциплін,. культур і релігій в дослідженні навколишнього світу. в такому сенсі, трансдисциплінарність охороняє думку кожного індивіда.

В другому значенні трансдисциплінарність трактується, як високий рівень освідченості, різнобічності, універсальності знань індивіда.

В третьому значенні трансдисциплінарність визначається як правило дослідження навколишнього світу. (на різних рівнях: локально і глобально, фізично і ментально) Це також принцип організації наукового знання , що відкриває можливості взаємодії багатьох дисциплін.

Гострим є запитання розрізнення її від, наприклад, міждисциплінарності, яка є "кооперацією різних дисциплін, використанням спільних понять для позначення і пояснення певних подій чи об'єктів. В. Буданов назвав міждисциплінарність суміжною: "Міждисциплінарність як узгодження мов суміжних дисциплін", а згодом - "Міждисциплінарність як трансузгодження мов не обов'язково суміжних дисциплін". Відбулося звичайне поєднання специфічних мов та методів різних дисциплін при дослідженні, як-то: хімічних з біологічними тощо. При такому поєднанні зазвичай менш розвинені мови та методи дослідження підпорядковувалися більш розвиненим, що відбивалося як на назві виникаючої суміжної дисципліни ("біохімія"), так і на категоріальному апараті нової науки (біологічні явища описувалися в категоріях хімії: "біохімічні реакції").

Але деяка обмеженість такого методу здобування нових знань очевидна. Тому утворилася нова методологія міждисциплінарних досліджень, яка, за В. Будановим, пов'язана з переносом моделей та ідей з однієї дисципліни до іншої, коли спочатку "імплантується" модель, а потім формується фундамент.

Ідея системного підходу в науці та загальна теорія систем була вперше запропонована у 1937 році Л.Берталанфі - біологом за освітою, - як спроба вирішити методологічні труднощі саме біологічного пізнання. Але вона не знайшла підтримки у сучасників, однієї з причин чого була необхідність побудови моделі досліджуваного об'єкту з урахуванням максимально можливої кількості його складових, їх взаємозв'язків та зв'язків з довкіллям. Це ж бо становить величезний об'єм інформації, особливо в біологічних та людиновимірних системах. І лише створення потужної обчислювальної техніки, разом з усвідомленням науковцями неможливості пізнати сутність об'єкту шляхом руйнування його структури, призвело до широкого розповсюдження системного підходу в науці другої половини ХХ ст.

Дуже важливо, що в межах полідисциплінарних проектів методологія міждисциплінарності набула характеру взаємного запозичення мови й концептуальних схем та взаємного збагачення дисциплінарних понятійних апаратів та методів, і що при цьому в будь-якому випадку використовуються всі три попередніх типи міждисциплінарної комунікації. До того ж, становлення полідисциплінарних досліджень потребувало утворення науковця нового, некласичного типу, з умінням вийти за межі жорсткої дисциплінарної парадигми і її категоріального апарату та утворити загальноприйняту і загальнозрозумілу полідисциплінарну концепцію досліджуваного об'єкта чи явища.

Одним з шляхів виходу за межі дисциплінарності стало здобуття науковцями енциклопедичної обізнаності. Другим шляхом став пошук спільної мови з науковцями інших дисциплін, який потребував віднайти точки дотику різних парадигм, виробити вміння приходити до консенсусу та створювати взаємно збагачений понятійний апарат

Поняття "міждисциплінарність" вживається у різних значеннях, близькими синонімами є полідисциплінарність і трансдисциплінарність, кожний з яких має свої нюанси. Таке розрізнення детально проаналізовано Є.Князевою та С.Курдюмовим

Полідисциплінарність позначає спільне вивчення якогось складного об'єкта різними дисциплінами (наприклад, вивчення людини психологією, генетикою, соціологією тощо). Тут лише окреслюється можливість діалогу між науками, адже незважаючи на спільність об'єкта, кожна наука має свій окремий предмет дослідження.

Трансдисциплінарність (транскросдисциплінарність) передбачає вихід досліджень за дисциплінарні межі, коли відбувається перенесення дослідницьких схем з однієї галузі в іншу. Трансдисциплінарне дослідження є спільним дослідницьким проектом для кількох відмінних галузей знання. Тут взаємодія між різними науками є тіснішою, оскільки відбувається не просто вивчення спільного об'єкта з різних точок зору, а принципово новий тип досліджень, неодмінною умовою якого є взаємодія між науками, яка передбачає узгодження методологічних засобів (приклади цього є у нейрофізіології, нейролінгвістиці тощо). Переплетення, зрощення, немає нічого чужорідного. Приклад: психолінгвістика Міждисциплінарність передбачає використання певних понять, які є спільними для різних наук, а також кооперацію різних наукових галузей (прикладами міждисциплінарних досліджень є синергетика, когнітологія, комп'ютерна наука тощо). «Вкидування» 1 поняття в іншу науку. Приклад: комп'ютерна лінгвістика.

Особливості гуманітарного знання і пізнання. У широкому сенсі під гуманітарним знанням розуміють науки, протилежні точним і природничим. У вужчому - це філософія, філологія, історія, культурологія і правознавство. Подібно до того як відкриття Енштейном теорії відносності на початку 20 ст. привело до кризи природничої науки і наступного перегляду її наріжних постулатів, поширення теорії постструктуралістсько-постмодерністичного штибу у другій половині 20 ст. спровокувало перегляд наріжних настанов соціального знання. Серія поворотів антропологічний, лінгвістичний, семіотичний та ін. вплинули на самоідентифікацію соціально- гуманітарного знання та його методологічних стратегій. Спільним знаменником зазначених зрушень стало визнання неоднозначності, непрозорості соціальної реальності. Відбувся зсув від відкриття основних законів суспільства до вияву виробництва соціального, його конструювання. У даному контексті варто відзначити концептуальний доробок М.Фуко, який у низці програмних робіт доводить, що соціально-гуманітарне знання вивчає об'єкт, який попередньо створюється. Ключове для Фуко поняття дискурсу визначається автором як мовленнєва практика, що постійно створює предмет свого обговорення, а отже значення слів не слід відривати від їх контекстуального вжитку. Приміром варто пам'ятати, що людина у філософії 19-20 ст. не тотожна людині у працях філософів доби Просвіти. Знання - об'єктивна реальність, що дається в свідомості людини, яке вона віддзеркалює у своїй діяльності, ідеально відтворює об'єктивні закономірні зв'язки дійсного світу. Пізнання - обумовлений насамперед суспільною практикою процес набуття та розвитку знань, їх постійне поглиблення, розширення і вдосконалення. На яке взаємодіє об'єкт та суб'єкт, результатом якого є нове знання про світ. Обґєктом дослідження у сфері гуманітарного пізнання постає Людина, Суспільство, Культура. Гуманітарне знання - це звернення як до розуму, так і до почуттів. Дослідник природи вивчає природні явища, феномени як сторонній спостерігач, із зовні. Гуманітарій вивчає явища культури з середини, він сам є частинкою - учасником цих явищ, цього феномену і через це його обґєкт дослідження є феноменом, а мета дослідження пізнати феномен. Предметом дослідження гуманітарного пізнання стає процес присвоєння субґєктом обґєктивної реальності. Гуманітарне знання слід розглядати як сукупність висновків, отриманих у ході використання гуманітарного способу в будь-якій сфері. Предметом гуманітарної науки є намагання дослідити існування людської субґєктивності у світі в єдності об'єктивації духу і діяльнісних способів функціонування. Метою гуманіст. дослідження є пізнання факторів культури з метою розуміння людини і її місця в природі. Специфіка соціального (гуманітарного):1. Його предмет - “світ людини”, а не просто річ як така. Предмет має суб'єктивний вимір, у нього включена л як “автор і виконавець своєї власної драми”, що він і пізнає. 2. Соціальне пізнання нерозривне і постійно зв'язане з предметними (оцінка явищ з погляду добра і зла, справедливою і несправедливого і т.д.) і “суб'єктивними” (установки, погляди, норми, цілі і т.д.) цінностями. 3. Характерною рисою соціального пізнання є його переважна орієнтація на “якісне фарбування подій”. Явища досліджуються головним чином з боку якості, а не кількості. 4. Сила абстракції. Тому тут винятково велика роль мислення, його форм, принципів і методів. Якщо в природознав. формою збагнення об'єкта є монолог (тому що “природа мовчить”), то в гуманіст. пізнанні - це діалог (ос-тей, текстів, культур і т.п.). Діалогічна природа соц. пізнання найбільше повно виражається з процедурах розуміння. Воно саме і є зануренням у “світ змістів” іншої людини, збагненням і тлумаченням (інтерпретацією).

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее