Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Основи філософії

Синергетика як загальнонаукова методологія дослідження.

У сучасній методології все більшого поширення набуває синергетика - теорія самоорганізації. Вона включила в себе нові пріоритети сучасної картини світу: концепцію нестабільного, нерівноважного світу, концепцію невизначеності та багатоальтернативності розвитку, ідею виникнення порядку із хаосу. На відміну від підходів до розгляду світу, що склалися в рамках класичної і некласичної науки, синергетичний підхід має певні переваги в тому відношенні, що він ґрунтується на біль глибокому розумінні єдності і різноманітності світу, осмисленні загальних механізмів виникнення і розвитку нового на основі процесів самоорганізації, виявленні протилежних, але взаємопов'язаних тенденцій у розвитку само організованого світу, які переходять одна в одну, виявляючи свій динамічних характер. Все це, безумовно, не могло не внести певні зміни в світоглядні і методологічні основи сучасного наукового мислення.

Синергетика - загальна теорія незворотних процесів та відкритих систем, тобто систем, які обмінюються енергією і речовиною з навколишнім середовищем. До її створення цьому колу об'єктів, які є найбільш характерними для оточуючого нас природного світу, у науці приділялося досить мало уваги. Першоджерелом синергетики можна вважати роботу Л.Больцмана, у якій він критикує гіпотезу теплової смерті Всесвіту через збільшення ентропії. Власне синергетика у її сучасному розумінні була створена роботами І.Пригожина у сорокових роках 20 ст.

Термін синергетика походить от грецького «синергена» - спільна діяльність, співробітництво. Запропонований Г.Хакеном, цей термін акцентує увагу на узгодженість взаємодії частин при утворенні структури як єдиного цілого.

Бельгійська школа І.Пригожина розвиває термодинамічний підхід до самоорганізації. Основне поняття синергетики Хакена (поняття структури як стану, що виник в результаті когерентної поведінки великого числа частинок) бельгійська школа замінює більш спеціальним поняттям дисипативної структури. У відкритих системах, що обмінюються з оточенням потоками речовини та енергії, однорідний [неструктуринй] стан рівноваги може втрачати стійкість і необоротно переходити у неоднорідний стаціонарний стан, стійкий відносно малих збурень. Такий стаціонарний стан дістав назву дисипативної структури.

Основні твердження синергетики.

  • * Індетермінізм розвитку відкритих систем: у відкритих системах напрямки протікання процесів можуть бути несподіваними, випадковими, багатоваріантними, які відхиляються від однозначно детермінованих змін, для цих систем характерна множинність шляхів розвитку.
  • * Нелінійність: нескінченно малий зовнішній фактор або флуктуація може (у деяких випадках, що мають назву точки біфуркації) змінити напрямок розвиту системи.
  • * Самоорганізація: для систем, далеких від стану рівноваги, незворотність процесу є джерелом впорядкування (висновок з теореми Пригожина).

На основі синергетичного підходу можна сформулювати такі основні методологічні ідеї:

складноорганізованим системам неможливо нав'язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти ((через слабкі впливи) процесу самоорганізації;

нестійкість є однією із умов стабільного і динамічного розвитку, а хаос є креативним початком, конструктивним механізмом еволюції;

неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;

при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії ( невизначеності ситуації);

для складних систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку;

кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами;

складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки (точки біфуркації), у яких відбувається розгалуження системи через вибір одного з рівнозначних напрямів її подальшої самоорганізації;

знаючи тенденції самоорганізації системи, можна прискорити її еволюцію;

керувати розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфуркації за допомогою легких поштовхів.

Синергетичний підхід дає нам нове бачення світу, яке пов'язане з пізнанням процесів самоорганізації, розкриттям глибокого зв'язку між порядком і хаосом, зворотними і незворотними процесами, необхідністю та випадковістю, лінійністю та нелінійністю, мікро- та макрорівнями середовища. Завдяки синергетичний підходам вдалося пояснити такі явища, як структурування плазми, механізми ферментного аналізу та ефекти пам'яті розчинників. Основним надбанням синергетики є розуміння загальних закономірностей розвитку систем, тобто шляхів еволюції природи та суспільства та, навіть, механізмів виникнення Всесвіту, життя на Землі та свідомості. Синергетичні дослідження наводять на думку, що досить поширене у філософській літературі твердження про те, що випадковість - це лише форма прояву необхідності, не розкриває дійсного співвідношення необхідності і випадковості в реальній дійсності, оскільки в наведеному твердженні випадковість фактично позбавлена свого самостійного існування, оскільки мова йде про взаємовідношення необхідності з її ж формами прояву.

Таким чином, в наш час відбувається становлення нового, нелінійного стилю мислення, а наше бачення природи, за І.Пригожиним, зазнає радикальних змін в бік багатоманітності, темпоральності та цілісності.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее