Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Основи філософії

Смисловий горизонт класичних визначень культури.

Переходячи до першого питання слід сказати, що досліджуючи еволюцію поглядів на природу та сутність культури а також підходів до її вивчення, варто зазначити, що початкове значення терміну «культура» в перекладі з латинської мови ми маємо як виробіток, розвиток або виховання, У відповідності до такого розуміння, людина досягає деякого рівня культури не тільки завдяки своїй природі але і в результаті мислення та виховання.

Широке розуміння Під культурою традиційно розуміють сукупність практичних матеріальних і духовних надбань суспільства, які виражають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, відображаються в її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.

Вузьке розуміння Таке бачення культури є найбільш масштабним. У більш вузькому розумінні, культура - це сфера духовного життя суспільства.

Культура є ціннісним надбанням, створеним людством у процесі його історичного розвитку, а також процесом засвоєння їх і - найсуттєвіше - створенням нових цінностей для людини і людства. Тобто сукупність матеріальних і духовних цінностей для людини і людства. Тобто сукупність матеріальних і духовних цінностей, а також способів створення їх, уміння використовувати їх для подальшого процесу людства, передавати від покоління до покоління і є культурою.

Культура - це не просто будь-яка цінність, а тільки та, яка стає надбанням людини і людства. Однак, це і не просто будь-яке ціннісне надбання, а таке, що є працездатним у соціумі, тобто в конкретно визначених суспільно-історичних умовах, створених людиною, людством відповідно до матеріальних і духовних потреб та інтересів. В образі культури постає особливий спосіб людського буття у світі, який є творцем вищих духовних цінностей та матеріальних форм їхнього втілення. І нарешті, найбільш вагомим аргументом на користь визначення поняття культури як ціннісного надбання, що має насамперед конструктивний характер функціонування, є визнання самою людиною себе як найбільшої цінності і єдиної істоти, які здатна гармонійно жити і творити у світі. Отже, культура - це ціннісний вимір самодостатності людини.

На сьогодні найбільш відомою класифікацією визначень поняття «культура» є їх умовний поділ американськими культурологами А. Кребером та К. Клакхоном на шість типів: описові визначення (які інтерпретують культуру як суму всіх видів

людської діяльності, вірувань, визначень) історичні визначення (які пов'язують культуру з традиціями та соціальною спадщиною); нормативні визначення (які розглядають культуру як сукупність норма та правил, що організовують людську поведінку); структурні визначення (які представляють культуру у вигляді різного роду моделей або єдиної системи взаємнопов'язаних феноменів); психологічні визначення (згідно яких культура являє собою сукупність форм, набутої поведінки, які виникають в результаті культурної адаптації людини до навколишніх умов життя); генетичні визначення. (які ґрунтуються на розуміння культури як результаті адаптації людини до нових груп навколишнього середовища).

Дослідники стверджують, що культура складається з виражених та прихованих схем мислення і поведінки, що є специфічним досягненням людських спільнот, і втілених в символах, за допомогою яких вони сприймаються і передаються від людини до людини і від покоління до покоління. Сюди необхідно віднести також і ті досягнення, які проявляються у створених культурним суспільством матеріальних благах. Ядром будь-якої культури є ідеї, і особливо цінності, що передаються за допомогою традицій. Культурні системи можуть розглядатися з одного боку, як результат виконаних дій, з іншого - як одна з основ дії в майбутньому.

Для побудови суто соціально-філософської структури філософії культури потрібно визначити основні сфери життєдіяльності людини і суспільства, в яких вона існує, функціонує та розвивається. Це можна зробити, розглядаючи культуру з трьох вихідних методологічних позицій: гуманістичної, творчої та ціннісно-регулятивної.

З гуманістичної позиції культура виступає як феномен, що розкриває сутність, природу життєдіяльність людини. Людина є не тільки центром культури а й полем існування і функціонування культури. Тобто окремо від людини в якості самостійного субстрату, культура не існує. З творчої позиції культура є складовою людської діяльності та фіксує направленість всієї життєдіяльності людини, а саме на розвиток і саморозвиток як суспільної істоти.

Третій аспект культури - ціннісно-регулятивний розкриває той факт, що культура відображає духовну спрямованість розвитку людської сутності. Таким чином сутність культури в даному контексті - це процес створення та розвиток суспільної людини в ім'я реалізації своєї родової людської природи за допомогою матеріальних та духовних засобів, всього багатства суспільних відносин та форм, це процес само творення людини в її суспільному житті.

На сучасному етапі розвитку науки існує кілька підходів до вивчення поняття та сутності культури: філософсько-антропологічний, де людина постає як суб'єкт культури: філософсько-історичний підхід, направлений на розкриття механізмів походження, виникнення людської історії. Де людина - культурна істота, тобто така, що виховує себе; соціологічний підхід, який розглядає культуру в контексті організації життя суспільства, де культура та соціум є різними аспектами одного й того ж феномену - в будь-якому емпіричному явищі соціального життя неможливо відділити «соціальну частину» від «культурної частини».

У вітчизняній же філософській думці найбільш поширеними можна назвати такі:

емпіричний, описовий підхід, який представляє культуру як суму результатів діяльності людини, тобто як сукупність предметів і цінностей, з яких складається цей результат; Такий підхід має деякі недоліки. По-перше, культура тут постає як статичний феномен, виключно у вигляді продуктів діяльності людини. По- друге, чітко розмежовується матеріальна та духовна сторони культури, хоча цей поділ є умовним. Інтеграція матеріальних та духовних культур, в наш час, очевидна. А все це свідчить про цілісність культури як суспільно явища.

оціночний (аксіологічний) підхід, де рівень культурності оцінюється порівняно з деяким еталоном. Такий підхід також характеризується відносністю, але при врахуванні та порівнянні окремих феноменів - проявів культури, доводиться зважати на момент оцінювання ;

діяльнісний підхід, розкриває культуру як специфічно-людський спосіб діяльності. Важливим є те, що культура не виступає діяльністю, а є способом, яким ця діяльність здійснюється. Цей підхід також включає в себе елементи попередніх двох - емпіричного та аксіологічного.

В контексті проблематики тлумачення поняття «культура» вищезазначені підходи до її визначення та розуміння є найбільш суттєвими та відображають всі необхідні властивості. Саме з точки зору діяльнісного підходу, який включає в себе і описовий, і ціннісний моменти, культура є способом регулювання та реалізації людської діяльності, тобто виступає своєрідним аспектом соціального життя.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее