Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Философия arrow Основи філософії

Думки представників екзистенціалізму про людське буття

Важливе місце у некласичній філософії належить екзистенціалізму, витоки якого знаходяться в XIX ст. і пов'язані з іменем датського філософа Серена К'єркегора (1813--1855). Висунувши ідею «екзистенціального мислення», той вважає, що зовнішнє буття людини є «недійсним існуванням». Дійсне існування людини -- її «екзистенція». Досягнення екзистенції передбачає здійснення людиною вирішального вибору, завдяки якому вона переходить від «недійсного буття» до «самої себе», єдиної і неповторної, до буття «дійсного».

Принцип естетичного -- детермінація існування людини зовнішнім світом, який не залежить від її волі. Знаходячись на цій стадії в стані вибору, людина орієнтована на «насолоду».

Принципом етичного етапу є обов'язок. На цій стадії людина певною мірою звільнена від зовнішніх обставин, дійсно обирає себе.

Принципом релігійного етапу є страждання. Саме тут вибір конкретно визначений і сходження людини до самої себе завершується. Саме тут людина одержує, нарешті, всю повноту «дійсного» буття, повноту власного, унікального буття, свою екзистенцію. На цій стадії людина відмовляється від попередніх звичок існування і приймає страждання як принцип існування, приєднуючись тим самим до долі розп'ятого Христа.

Недолік сучасної йому філософії К'єркегор вбачав у тому, що в дослідженнях самої людини акцент робиться на її сутності, а саме існування переміщується на другий план. Тому завдання своє вбачав у поверненні до людини. Слід допомогти людині знайти свою правду, тобто таку істину, заради якої їй хотілося б жити і померти.

Засновником сучасного екзистенціалізму є німецький філософ Мартін Гайдегер (1889--1976). За вихідний момент всього існуючого він бере людське існування. Філософ вважає: ніщо і ніхто, крім людини, не знає про свою скінченність, смертність, і тому тільки їй відома тимчасовість, а з нею і саме буття.

М.Хайдеггер, критикуючи традиційний підхід до буття, оснований на розгляді його як існуючого, як субстанції, як чогось ззовні даного і протилежного суб'єкту, вважає, що проблема, буття має сенс лише як проблема людського буття, як проблема граничних засад людського існування, дуже важливим вираженням якого є страх перед ніщо.

Структура людського буття (екзистенція) в його цілісності позначена як «турбота». Вона становить єдність трьох моментів: «буття-у-світі», «забігання наперед» і «буття-при-внутрішньосвітовому-існуючому». Кожний з трьох розглянутих моментів «турботи» становить певний «модус» часу, «буття-у-світі» є модус минулого, «забігання наперед» -- модус майбутнього, а «буття-при- внутрішньосвітовому-існуючому» -- модус сьогоднішнього. Ці три модуси взаємно проникають один в одного і складають єдиний феномен «турботи».

Екзистенційне буття людини є, за Гайдеггером, принципово часовим феноменом, причому часові характеристики людини набувають значного структурного розмаїття, визначальну роль серед якого набувають часовість (Zeitlichkeit) та історичність (Geschichtlichkeit). Часовість, що виступає у трьох часових «екстазах» -- теперішньому, минулому і майбутньому, переживається людиною як конечність людського існування (від народження до смерті). Людське буття буває недійсним і дійсним. Недійсне буття -- це перевага моментів сьогоднішнього, завдяки чому «світ речей» закриває від людини її скінченність, людське буття повністю «поглинається» предметним або соціальним середовищем і може розглядатись як річ. У результаті виникає феномен «середньої», простої, пересічної людини замість справжньої, дійсної. Тобто ми маємо справу з «нівельованою індивідуальністю», яка хоче бути «такою, як інші», «як усі», а не собою.

Дійсне буття у Гайдеґґера виступає як усвідомлення людиною своєї історичності, скінченності і свободи. Воно досягається тільки «перед лицем смерті». Висуваючи ідею смерті, Гайдеґґер вважає, що єдиний засіб вирватися із сфери буденності та звернутися до самого себе -- це подивитися в очі смерті, крайньої межі, поставленої усякому людському існуванню.

Філософія Гайдеґґера разом з тим виступає як етика. Адже заклик бути самим собою означає орієнтуватися на совість. Наскільки буде реалізована совість, залежить від рішучості. Значення філософії М. Гайдеґґера визначається насамперед тим, що він досить яскраво репрезентував гуманістичну її спрямованість: світ -- твій дім, не руйнуй його. Тому буття людини в світі не може бути будь-яким, а лише людським, творчим, самодостатнім.

Нарівні з Гайдеґґером лідером екзистенціального руху був Карл Ясперс (1883--1969). Він прагнув міркувати строго у філософському контексті. Центральне запитання: що є ми, люди? Яке людське буття (екзистенція) і в чому полягає його специфіка? Ми є: а) наявне буття (подібно до всіх речей);

  • б) свідомість взагалі (коли мислимо предмети в загальних категоріях);
  • в) дух (використовуємо ідеї); можлива екзистенція, яка може здійснитися лише через буття в світі, тобто трансценденцію.

Екзистенція і свобода в Ясперса -- поняття тотожні. Характеристика свободи полягає в тому, що вона не може бути «знайдена» на жодному рівні людського буття: ні на рівні емпіричного буття, ні на рівні свідомості взагалі, ні на рівні духу. Звідси Ясперс формулює важливий для нього принцип: «Людина існує або як предмет дослідження, або існує задля свободи».

Для вирішення цієї антиномії вводиться вчення про екзистенціальну комунікацію як універсальну умову людського буття. Все, що є істотним у людині і необхідним для людини, забезпечує комунікація. В процесі комунікації стає відомо, що таке -- «актор» і хто грає всі ці ролі. Комунікація створює додаткові шанси для людини на благополучне існування, які різко зростають, якщо за моральне і добре люди покладають відповідальність на своє співіснування в спільноті. Але це можливо лише при комунікації. Крізь призму комунікації К. Ясперс розглядає проблему істини. Наука не може дати нам усієї істини, оскільки не може вийти за межі предметного буття та стикуватись з трансценденцією. Тому загальновідомі істини науки не мають нічого спільного з істинами філософії; перші (вони складають лише елемент істини) є істини для людського розуму, другі -- для людської особистості (як екзистенція). Істина завжди особиста і тому для кожної людини своя. Критерієм істини є знову ж таки комунікація, яка не є засобом її розповсюдження, а лише засобом її досягнення.

Філософія Ясперса висуває на перший план етичні орієнтири і насамперед рішуче забезпечення свободи. Він занепокоєний тим, що на фоні «в'ялого» гуманізму переважає сцієнтизм, техніцизм, бюрократизм і пересічність.

Лінію французького екзистенціалізму в його атеїстичному варіанті започатковує Жан-Поль Сартр (1905--1980). Його турбує питання про специфіку буття людини. Сартр пов'язує буття людини не з часом, як Гайдеґґер, а з ніщо. Його цікавить питання про специфіку буття людини. Буття людини полягає в тому, що воно привносить в світ своє уявне, неіснуюче. Іншими словами, в своїй суб'єктивності людина є ніщо, або свобода.

Перший принцип екзистенціалізму -- положення: людина є те, що вона робить. Саме людське життя -- це можливість. Немає раз і назавжди даної та незмінної людської природи, немає детермінізму, людина вільна, людина є свобода. Цей висновок Сартр робить на основі розуміння свідомості як буття, існування якого складає сутність. Свідомість існує лише в тій мірі, в якій вона проявляється, тобто вона є самодіяльність без носія. У центрі екзистенціалізму Сартра -- «філософія свободи». Свобода ставить людину поза закономірністю, і причинною залежністю вона виражає розрив з необхідністю. Свобода не терпить ані причини, ані основи, вона не визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є, оскільки сама її свобода є вибір свого буття: людина така, якою вона себе вільно вибирає. Свобода передбачає незалежність по відношенню до минулого, заперечення його, розрив з ним.

У такому разі по-іншому постає проблема відповідальності людини за свій вибір, за своє життя. Вибираючи себе, людина бере на себе велетенську відповідальність як за себе, так і за все людство. Вона відповідальна «за всіх». Але тут виникає дилема, яку Сартр формулює наступним чином: хочеш жити «недійсним буттям» -- живи «як усі». Хочеш жити «дійсним життям» -- бунтуй проти суспільства, обирай «не як усі», але бери на себе і відповідальність. Людина як єдиний творець цінностей «приречена» на свободу, котра є внутрішньою свободою вибору.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
< Предыдущая   СОДЕРЖАНИЕ   Следующая >
 

Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее