Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow История arrow "Артільний батько" Микола Левитський

"Артільний батько" Микола Левитський - видний представник національної інтелігенції кінця ХІХ - першої третини XX ст.


У першій третині ХХ ст., у часи інтенсивного розвитку в Україні кооперативного руху, коли кооперація охоплювала і забезпечувала захист економічних інтересів мільйонів людей, незаперечним авторитетом серед широких кіл громадськості користувався Микола Васильович Левитський - так званий “артільний батько”. Його праці завдячує створення сотень кооперативних організацій, популярність ідей кооперації в суспільстві, залучення до кооперативної роботи інтелігенції.

Розвідки, присвячені діяльності відомого кооперативного і громадського діяча Миколи Васильовича Левитського, з'явилися ще за часів його життя. Вже перші кроки громадсько-кооперативної роботи Левитського зумовили широкий суспільний резонанс і покликали чималий потік літератури про нього, серед якої були й досить докладні праці [1 - 3]. У перших узагальнюючих наукових монографіях з історії української кооперації, які побачили світ у І910 - 20-х рр., підкреслювалася велика роль М. Левитського у розбудові кооперативного життя [4 - 5]. Тоді ж у пресі виходили відповідного змісту статті [6 - 8].

У 1930 - 80-х рр. постать М. Левитського, очевидно в силу тодішньої політичної ситуації, була призабута. Щоправда, винятком із загальної тенденції стала ґрунтовна стаття О. Кокоріної, що вийшла друком 1961 р. [9]. У сучасний період кооперативна робота М. Левитського привертала увагу ряду дослідників [10 - 12], однак праці, яка б докладно розкривала життя й діяльність, погляди Миколи Васильовича, так і не створено. Навіть півтора- столітній ювілей діяча у березні 2009 р., не став приводом для посилення наукового інтересу до його постаті. І взагалі, ювілейна дата пройшла непомітною крізь клопоти сучасної Української держави, для якої так багато у свій час зробив “артільний батько” Левитський. Здається, тільки в Черкасах на громадському рівні відбулися заходи з відзначення його ювілею. У квітні 2009 р. у Науковому товаристві істориків-аграрників силами Секції соціальної активності сільського населення було організовано урочисте засідання з нагоди 150-річчя з дня народження Миколи Васильовича Левитського [13]. Мета цієї статті - акцентувати увагу науковців на постаті авторитетного представника інтелігенції М. Левитського та висвітлити невідомі раніше сторони його діяльності.

Ім'я М. Левитського стало добре відомим з 1890-х рр., коли внаслідок самовідданої праці в галузі кооперації його почали називати “артільним батьком”. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. - період в історії кооперативного руху, коли самовідданість, безкорисливість і наполегливість в громадській роботі визначали повагу до кооператора та його вплив на суспільство. Громадський рух за розвиток колективного господарювання потребував прикладів справжньої самопожертви і самозречення на користь кооперативної справи, беззастережної відданості кооперативній ідеї, які яскраво демонстрував М. Ле- витський. У 1890-х рр. він стрімко вийшов на арену суспільного життя, організувавши в Херсонській губернії більше сотні селянських землеробських артілей [7, 2]. Громадсько-кооперативна робота Левитського викликала великий резонанс в суспільстві. Про створені ним артілі писали на сторінках періодичної преси, у книжках економічної тематики, активно розпочалося обговорення проблем колективного землеробства у наукових колах. Оцінка його діяльності була далеко неоднозначною. “Артільному батьку” часто доводилося терпіти критичні зауваження щодо пропонованого ним господарювання [11, 125 - 128]. Однак, організовані М. Ле- витським артілі, стали широковідомими і з цього часу авторитет його як кооперативного діяча раз і назавжди дістав визнання і в Російській імперії, і за її межами.

Слідом за землеробськими артілями Левитський взявся за організацію ремісничих і робітничих виробничих кооперативів. Він активно поширював кооперативну справу серед ремісників та робітників Одеси, Миколаєва, Києва та ін. міст. У 1895 - 1905 рр., за участю Миколи Левитського в Російській імперії розпочали роботу 500 промислових товариств, з них 200 на території українських губерній [14, 4зв.]. Організовані ним промислові кооперативи часом виказували високу життєздатність. Наприклад, Московська артіль шевців, створена 1902 р., успішно діяла й у 1920-х рр. [15, 5]. Єлисаветградська столярна артіль, заснована Левитським, теж працювала близько 20 років [16, 31].

В усі часи, починаючи від очевидців подій кінця ХІХ ст. і закінчуючи сучасними істориками, Левитсь- кому закидають проблему нежиттєздатності його артілей. При цьому найбільше критики дісталось йому за херсонські землеробські товариства, які швидко припинили своє існування. Ця критика зумовлена, очевидно, упередженістю щодо колективних форм господарювання, заангажованістю чи то приватнопідприємницькими методами економічної діяльності, чи то можливостями держави у вирішенні соціально-економічних питань. Зрештою, виявляється небажання розібратися в характері артільного землеробства херсонських селян кінця ХІХ ст.

По-перше, не всі артілі, організовані Левитським, самоліквідувалися. На 1904 р., зі 125 землеробських товариств, що виникли в 1890-х рр., 16 продовжували працювати [17, 28 - 29]. По-друге, херсонські артілі, незважаючи на швидкоплинність існування, значно покращили матеріально-господарське становище селян. У 1895 - 1898 рр. цінність майна членів 125 землеробських товариств у грошовій формі зросла на 90 тис. руб. Цей показник відображав принципові зрушення у виробничому оснащенні кооперованих господарств внаслідок артільної організації господарювання. Забезпеченість членів артілей кіньми, волами та знаряддями праці зростала втричі, посівні площі збільшились майже вдвоє, а заборгованість за податками зменшилася в 5 разів [18, 7 - 8].

Критики діяльності М. Левитського часто наголошують на тому, що причиною зростання добробуту артільників стали випрошені “артільним батьком” кредити для них. Саме заради одержання позики, селяни, начебто, і вступали до артілей, а отримавши гроші, - відразу виходили з їхнього складу. Однак сума кредиту, яку виклопотав для артілей у різних інстанцій М. Левитський, була 24 тис. руб. [8, 45], а вартість майна селян, за час перебування в артілях, виросла на 90 тис. руб. Отже, дякуючи саме артільному господарюванню, херсонські хлібороби змогли приростити до свого майна 66 тис. руб.

Розпад багатьох артілей не є обов'язково свідченням їхньої недієздатності. У багатьох випадках вони просто виконали свою місію - підняли матеріально-господарське забезпечення членів артілей до рівня, який створив умови для самостійного ведення господарської діяльності селян-артільників. М. Левитський з цього приводу зазначав: “... я ... сам дивлюсь на артілі, як на милицю під час хвороби. ... Поки селяни не спроможні придбати реманент і коней, хай беруть позику і об'єднуються в артіль. Як тільки віддали позику і артільне господарство налагодилося, хто їм заборонить поділити його між членами артілі і повести кожному своє господарство окремо. Хай ділять! Артіль зробила свою справу і милиця вже не потрібна” [3, 13 - 14]. артільний батько левитський кооперативний

Водночас М. Левитський у соціально-економічному поступі суспільства не відводив кооперації роль допоміжну, не розглядав її як явище перехідне, тимчасове. Кооперування населення він бачив як невідворотний, але в той же час складний, довготривалий, часом суперечливий процес. Труднощі артільного господарювання “артільний батько” пов'язував з тим, що “з усіх форм кооперації трудова артіль сама складна форма, так як вимагає постійного виховання громадськості та усвідомлення солідарності учасників” [19, 456].

Свої кооперативні погляди Левитський умів аргументовано обстоювати, доступно і переконливо доносити до різних категорій людей. “Артільний батько” був неперевершеним промовцем. Усе його життя пройшло в публічних виступах, які вміло мобілізували людей до кооперативної діяльності. Ареал активної пропагандистської та організаційної роботи М. Левитського охоплював Київ, Одесу, Миколаїв, Кам'янець, Житомир, Ніжин, Варшаву, Санкт-Петербург, Москву, Воронеж, Вітебськ, інші міста і села імперії. Публічні лекції “артільного батька” користувалися неабиякою популярністю. Наприклад, у січні 1904 р. в Одесі виступ Левитського зібрав близько 250 промислових робітників міста [20, 183 - 184].

Великим авторитетом користувався “артільний батько” у середовищі студентської молоді. Чимало представників інтелігенції під його впливом стали до лав організаторів кооперативного руху. Серед них - відомий громадський діяч, історик В. Доманицький. Навчаючись у Київському університеті, він відвідав лекцію Левитського, прочитану у помешканні В. Антоновича, і з того часу зацікавився питаннями кооперації. Слухачем лекцій Ле- витського у студентські роки був і відомий кооперативний і державний діяч Б. Мартос. Під впливом “артільного батька” наприкінці 1890-х рр. пробував займатися кооперативною роботою й В. Винниченко [16, 18 - 19].

М. Левитський був всесвітньо визнаним авторитетом кооперативної справи. Він неодноразово представляв українську кооперацію на міжнародних форумах. Зокрема, у 1896 р. був учасником Міжнародного кооперативного конгресу у Франції, у 1898 р. - у Сербії, 1907 р. - в Італії, 1909 - у Швейцарії й Австрії, 1910 - Німеччині та Великій Британії [5, 92]. З багатьох країн він отримував запрошення взяти участь в організації артілей. Зокрема, у 1912 р. надійшов лист групи робітників-українців з Канади, в якому, говорилося: “Ваша прославлена робота за краще життя робітників відома всьому світу і весь могутній клас всього світу Вас славить ... Ми далеко на чужині згадали, що можемо прохати у Вас співчуття та помочі, як у батька робочих” [4, 60].

“Артільний батько” відводив кооперації місію побудови нового суспільного ладу - соціалізму, в умовах якого пануватиме соціальна справедливість і гармонія, висока мораль і матеріальне благополуччя. Серед ідеологів соціалістичної течії в Україні Микола Васильович посідав одне з найпомітніших місць і його погляди значною мірою визначали настрої в кооперативному середовищі і, взагалі, суспільстві. Організація кооперативного життя розглядалася ним як безпосереднє творення соціалістичного ладу: „На кооперацію я завжди дивився, дивлюсь і буду дивитись як на ... діло ... практичного соціалізму” [21, 1 - 3]. У той же час М. Левитський першим висунув ідею про взаємопов'язаність кооперації і національного розвитку Починаючи з 1890-х рр. він послідовно проводив ідею вирішення національного питання шляхом розвитку кооперативного життя.

У самодіяльному характері кооперації М. Левитський бачив об'єктивний зв'язок кооперативного руху з національним. „Самодіяльність, - вказував він, - є найкращою основою і культурно-економічного і національного відродження... У справі відродження українського народу кооперація зможе грати велику ролю, допомагаючи народові вчитись самостійно ставати на свої ноги ... на грунті своїх найближчих економічних потреб”. При цьому, оскільки кооперація, з погляду „артільного батька”, є найефективнішою формою економічної діяльності, то її розвиток здатний вивести економіку України на найпрогресивніший шлях соціально-економічного поступу, познайомить з кращими досягненнями цивілізації: „.У справі відродження українського народу кооперація - це один з цінних елементів, які покладені в основу дальшого розвою і відродження нашого народу, допоможуть йому стати на добрий і певний шлях всесвітніх, загальнолюдських ідей” [22, 12 - 13].

Позиція М. Левитського щодо ролі кооперативного руху у розв'язанні національних проблем була широковідомою і суттєво впливала на настрої громадськості. На це вказують спогади відомого політичного діяча Б. Мар- тоса, який писав, що в процесі пошуків “досягнення господарської незалежності” українських земель, певна частина інтелігенції “висунула гасло: творити українську буржуазію..., але більшість прислухалася до заклику Миколи Левитського... шляхом кооперації підняти... економічну силу та національну свідомість” [23, 223].

Доля “артільного батька” є свідченням того, як багато здатна зробити для суспільства і здобути високий авторитет у ньому інтелігентна людина, не обтяжена ніякими посадами чи високим статусом в політичній і соціально-економічній ієрархії. Певною мірою, можна говорити про феномен Миколи Левитського. Він заслуговує подальшого дослідження і з'ясування тієї системи соціальних зв'язків, що забезпечує вплив окремих представників інтелігенції на своє соціальне середовище та на суспільство в цілому. Це важливо як з точки зору пізнання специфіки історичної дійсності першої третини ХХ ст., так і розуміння механізмів взаємодії інтелектуальної еліти із соціумом.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее