Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow История arrow "Волосні суди у нас усюди не вдалися": селянське правосуддя в Росії пореформеної доби

"Волосні суди у нас усюди не вдалися": селянське правосуддя в Росії пореформеної доби


"Волосні суди у нас усюди не вдалися": селянське правосуддя в Росії пореформеної доби

Вивчення історії судових установ Росії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. сприяє вдосконаленню в сучасних умовах такого важливого демократичного інституту, як суд. Протягом 55 років (з 1861 до 1917 рр.) однією з низових ланок системи судових установ імперії були волосні суди, їх юрисдикцією охоплювалось більше 80 % населення країни - селянство. Волосні суди були складовою станового селянського самоврядування, запровадженого Великою реформою і розглядуваного творцями останньої як бази для подальшого залучення селян до управління селом, з використанням принципів самоврядування, що, своєю чергою, мало слугувати модернізації країни загалом. З огляду на це, у ході дослідження історії волосних судів Росії усвідомлюватиметься специфіка становлення базових демократичних інститутів у вітчизняному, загальноросійському та світовому вимірах, особливості формування правосвідомості населення Росії та України пореформеної доби, з чим зокрема пов'язаний і перебіг революційних подій початку ХХ ст., і подальше утвердження більшовицького тоталітарного режиму в цих країнах.

Осмислити результати діяльності волосних судів в Росії прагнули дореволюційні [1-9] і радянські дослідники [10-11]. Якщо перші підходили до вивчення цієї сторінки минулого з прагматичних позицій, намагаючись осягнути позитивні і негативні моменти, пов'язані з функціонуванням означених судових установ за умов розгортання в країні модернізації, то радянські вчені, через ідеологічні табу, або стверджували, що волосний суд "був знаряддям пригнічення" селян [10, 11], або фрагментарно висвітлювали ті аспекти історії волосних судів, що свідчили про їх органічний зв'язок з народним побутом, використанням общинних традицій і звичаєвого права [11]. Широкий спектр проблем, пов'язаних з функціонуванням волосного селянського правосуддя, розробляють сучасні російські [12-22], українські [23-29] та західні [30-31] дослідники. Аналізуються організаційні, правові, соціокультурні аспекти проблеми в історико-правовому, соціологічному, антропологічному, етнографічному та інших вимірах, у регіональному чи загальноімперському ракурсах. У межах дискусійного поля лунають як позитивні [31, 195; 16, 25], так і негативні [30, 117; 32, 41] оцінки діяльності волосних судових установ. Усе це спонукає до подальшого студіювання теми, зокрема фрагментарно відображених у наукових розвідках її аспектів, таких як суспільно-політичні умови, в яких проводили діяльність волосні суди та ставлення до цих установ управлінців і громадськості.

Шляхи реформування сільського ладу у середовищі правлячої еліти Росії активно обговорювалися ще в 1830-х рр. Колишній намісник Молдавії та Валахії граф П. Кисельов, взявши до уваги напрацювання М. Спера - нського і досвід влаштування системи управління на селі початку 1830-х рр. в Австрії та Пруссії [33, 61; 34, 9], приступив до розробки реформи управління державними селянами. У 1838 р. реформа набрала чинності. В її основу було покладено принципи самоврядування. У контексті цих заходів створювалася судова-апеляційна інстанція станового типу - волосна розправа, що законом 1838 р. визначалась як "другий ступінь домашнього суду" [33, 555]. Його "першим ступенем", згідно вказаного закону, вважалася сільська розправа, що мала доволі широкі повноваження (вони обмежувались лише "офіційно укладеними актами" та карними вчинками селян) [33, 569]. Як зазначав М. Дружинін, реформа П. Кисельова містила чимало суперечностей. Зокрема, прагнучи посилити опіку над "неосвіченими" селянами, що, передусім, було не сумісним з оголошенням "свободи та незалежності" селянського суду, творці реформи 1838 р., задекларувавши буржуазні принципи поваги до "громадянських прав державних селян", загалом обстоювали суто феодальні позиції, чим, за висловом історика, "створювали теоретично неможливу для розв'язання квадратуру кола" [33, 496]. Як нам уявляється, в організації селянського суду батьки реформи 1838 р. були ще більшими послідовниками "старих" принципів, ніж це убачав радянський дослідник, адже традиційність, "звичаєвість", покладені як наріжний камінь у підвалини "селянської юстиції", по суті, нейтралізувала декларовані буржуазні принципи, оскільки останні були пов'язані з індивідуалізацією суспільних відносин, а традиційне, звичаєве право - з общинним способом життя та колективістським сільським ладом, а відтак, з приматом інтересів селянського загалу, колективу над інтересами індивідууму [15, 21,55,133].

У середовищі російської еліти другої половини 1850 - початку 60-х рр. також спостерігалося чимало розбіжностей у поглядах на шляхи реформування сільського ладу. Часом мали місце справжні протистояння між дворянськими партіями, представників яких О. Корнілов називав "плантаторами" і "лібералами" [9, 99]. Відсутність єдиного бачення майбутніх перетворень не дозволила реформаторам виробити цілісну, логічно завершену стратегію модернізації села. Селянська реформа стала, по суті, компромісом, плодом поступок ліберально налаштованих діячів, за висловом сучасного вченого І. Христофорова, "аристократичній опозиції", консерваторам [35, 9], тому містила чимало штучного, непослідовного, мала незакінчений характер. Чимало положень реформи ідейними опонентами з лав реформаторів сприймались як явища тимчасові, що з часом "нівелюються", "виправляться" у ході реалізації реформи [8, 22; 36, 8-9]. Результатом компромісів і цілком штучним утворенням, як зазначали дореволюційні дослідники, була, запроваджена реформою 1861 р., волосна організація, оскільки поєднувала в одну адміністративну одиницю селища, які нічого спільного між собою раніше не мали [1, 22; 7, 98].

Складовою волосної організації став волосний суд - таке ж "теоретичне", за висловом сучасників, "відірване від реального життя" утворення, як і сама волость [37, 7]. Хоча чималою мірою, зразком при виробленні проекту станового самоврядування селян, у тому числі волосного суду, послужили згадані реформаторські напрацювання кінця 1830-х рр. [14, 154]. Проте, назвати волосний суд "домашньою розправою" зразка 1838 р. все ж важко, оскільки судді, обрані волосними сходами, тепер, як правило, належали до різних общин, а отже, "домашніми", тобто, членами патріархальної родини - селянської общини - їх вже назвати неможна. Таким чином, на наш погляд, створенням у 1861 р. волосних установ селянського самоврядування, зокрема волосного суду, фактично "підривалася" патріархальність, традиційність у відносинах на селі, створювалися підстави для проникнення у селянське самоврядування на волосному рівні індивідуалістичних принципів. Дозвіл судити селян у волосних судах, з використанням традицій і норм звичаєвого права, наданий реформою 1861 р., на нашу думку, суті справи не змінював, лише вносив елемент деструкції, оскільки в різних селищах-общинах звичаї могли різнитись [38, 26]. Саме тому селяни частіше воліли звертатись по вердикти до судів старійшин, мирських сходів, добросовісних тощо [39, 10зв.; 40, 2; 15, 186]. Отже, паралельно з волосними судами, на селі продовжували діяти дореформені судові установи, в яких власне суд і вершився на засадах звичаєвого права. У волосних же судах, за свідченням громадських діячів початку ХХ ст., в окремих випадках штучно застосовувалися традиції, не прив'язані до місцевості, звідки родом були позивач і відповідач [38, 3; 39, 1зв.]. Коли ж останні походили з різних місцевостей, було не ясно, за звичаями якої з них треба судити. Тоді відкривався простір для маніпулювань: підкуплені судді, під тиском лжесвідчень, незаконного втручання у діяльність суду старшини та писаря, виносили несправедливі вироки. Тому застосування тих чи інших норм звичаєвого права в багатьох випадках було настільки несумісним з поняттями суду і справедливості, що селяни пореформеної доби називали волосні суди "судилищами" [6, 35] і волали: "краще суд панський, аніж селянський" [36, 11зв.; 5, 71]. Отже, патріархальні традиції у судовій практиці на селі продовжували діяти лише на рівні сільської громади, волосний же суд, як і уся волосна організація загалом, були, по суті, бутафорією патріархальності, норми ж звичаєвого права слугували тільки формальним прикриттям несправедливих вироків. Не дарма селянин казав: "закон, що дишло: куди повернеш - туди і вийшло". Офіційне ж, "писане" право у практиці волосних судів застосовувалось: селяни, які мали, бодай, якесь письмове свідчення своєю правоти, до суду навіть не з'являлись, лише надсилали документ [4, 259].

На необхідності збереження патріархальних традицій у житті села акцентували під час вироблення стратегії селянської реформи слов'янофіли, вплив яких, як зазначають дослідники, на процес вироблення реформи був чималим [20, 2; 9, 48]. Втім, слід зауважити, не так вже далекі від них у поглядах на майбутнє села були їх ідейні опоненти "західники". Яскравий представник останніх - К. Кавелін, чий значний вплив на вироблення селянської реформи відмічають історики, був переконаний, що згодом у Росії на селі постане особливий лад, базою для якого стане селянська община - своєрідне соціальне утворення, якого Європа тих часів не знала [41; 309]. Саме "зачарованість" общиною, схоже, не тільки поєднувала перших і других з лав реформаторів, а й спровокувала чимало з тих суперечливих явищ, на кшталт кругової поруки, використання звичаєвого права у діяльності волосних судів, загалом спроб консервації общинного устрою, які так задовольняли представників охоронницьких кіл у їх прагненнях за допомогою общини забезпечити в пореформену добу, зі скасуванням вотчинної поліції і вотчинного права поміщика, відносний соціальний статус-кво та виконання на селі фіскальних функцій [42, 124-125; 1, 122]. До речі, "захоплення" общиною, вказував на початку ХХ ст. представник тогочасних бюрократичних кіл А. Риттих, що характеризувало погляди не тільки російських реформаторів: у Західній Європі теоретики і практики реформ розглядали селянську общину Росії як таку, що мала значний соціальний потенціал у контексті модернізації суспільних відносин на засадах соціальної справедливості [48, 18].

волосний суд селянське правосуддя пореформена

Попри очікування реформаторів, вже перші ревізії селянських установ самоврядування початку 1860-х рр., здійснені чиновниками міністерства внутрішніх справ, та узагальнення їх результатів у 1868 р. очільником цього відомства - П. Валуєвим - продемонстрували всю слабкість, ілюзорність проектів, вироблених "зачарованими общиною" суспільними діячами 1850-х рр., які, за висловом Н. Дружиніна, вдалися свого часу до "конструювання" нового сільського ладу [33, 165]. Зокрема волосні судові установи були не здатні у найменшому обсязі виконувати покладені на них функції захисту особистих і майнових прав учорашніх кріпаків, общинників, а тепер - "сільських обивателів", не тільки побут, а й загалом економічне забезпечення яких так і чи інакше залежали від можливості відстояти свої права у волосних судах. Дослідники відзначають: підсудністю волосних судів охоплювалося 95 % всіх питань побутового улаштування селян, адже межа в 100 крб., визначена "Загальним положенням про селян" 1861 р., у рамках якої могли розглядати майнові претензії волосні суди, була більшою за вартість питомої ваги подвірних селянських господарств [22, 3; 36, 11зв.]. Констатуючи нездатність волосних судів виконувати свої функції, чиновник з особливих доручень вищезгаданого відомства - В. Мещерський (наприкінці 1850-х рр. він належав до слов'янофілів), під час ревізії волосних установ у 1863 р. вказував, що не низький освітній рівень селян, а саме суперечність між штучністю волосної організації та общинними традиціями змушували їх віддавати перевагу дореформеним формам суду, не довіряючи новим судам, де панували підкупи, лжесвідчення і де знайти "добросовісного" суддю було неможливо [27, 113]. Правовідносини на селі в поре - формену добу характеризувалися радше як правовий вакуум. Станова обмеженість установ селянського самоврядування, на думку В. Мещерського, не дозволяла селянам отримати необхідний досвід для управління життям села. До того ж, надані реформою 1861 р., повна самостійність волосним судам, неможливість апеляцій за їх вироками виводили їх за межі впливу вищих судових установ, зокрема й сенату. Голова МВС П. Валуєв, проаналізувавши звіти підлеглих, констатував: "Волосні суди у нас усюди не вдалися". У своїй записці на ім'я імператора він застерігав: рівень станового самоврядування селян загрожує руйнацією в країні усього сільського ладу та катастрофічними наслідками для господарства імперії загалом [37, 7].

Спробою знайти вихід із ситуації стали діяльність, утвореної на початку 1870-х рр., урядової комісії під головуванням сенатора М. Любощинського та активна праця правників, етнографів, які розпочали збір, аналіз спадщини звичаєвого права, намагаючись уніфікувати його норми в межах волості, повіту, губернії. Результатом стало видання чисельних, іноді багатотомних збірок матеріалів, аналітичних видань [2; 44; 45; 15, 99]. Пошуками способів вирішення проблем стали і сенаторські ревізії кінця 1870 - початку 80-х рр. [1, 16; 29, 62], і робота комісії під головуванням М. Каханова (1881-1885 рр.) [14, 180]. Місцева бюрократія впродовж другої половини ХІХ ст. у періодичних звітах губернаторам і генерал-губернаторам, зборам губернських і повітових у селянських справах "присутствій" намагалась осягнути причину проблем, пов'язаних з діяльністю волосних судів, звести до єдності, у раціональний спосіб уніфікувати, застосувавши логіку, механізми цієї діяльності [46; 47, 1]. Натомість півстоліття, по запровадженні волосних судів, якихось інших ефективних способів, крім скасування станових обмежень у діяльності волосних судових установ та уніфікації цієї діяльності на засадах офіційного права, бюрократією і громадськістю вироблено не було [36, 12зв.]. Спроба реформувати волосні суди у 1889 р., розширивши компетенцію останніх і надавши земським начальникам надзвичайне право втручатись у їхню діяльність, стало черговим паліативним заходом [16, 19; 32, 241]. На порядку денному першими роками ХХ ст. стала конче необхідна реформа волосного суду, оскільки використання ним норм звичаєвого права та станова обмеженість входили у конфлікт з процесами модернізації господарства країни, уніфікації та раціоналізації системи управління державою, внаслідок чого, долалися патріархальні общинні традиції, намітилися тенденції індивідуалізації селянської трудової діяльності [8, 93; 43, 88; 48, 56]. Чисельні урядові комісії та міністерські наради початку ХХ ст., до участі в яких залучалася громадськість, у тому числі селянські діячі, чергового разу актуалізували питання [6, 15; 49, 149]. На них особливо наголошувалося: волосні суди не виховують у селян повагу до закону [5, 88]. Останньою спробою розв'язати проблему стала, розроблена урядом П. Столипіна і запроваджена після його смерті, реформа місцевого суду 1912 р., згідно якої, волосні суди мали діяти на підставах закону, офіційного права. Натомість умови світової війни реалізувати повною мірою цю реформу не дозволили [32, 42].

Подальше дослідження проблеми може продовжуватись зокрема в напрямі вивчення матеріалів, пов'язаних з діяльністю бюрократії та громадськості з виявлення регіональної специфіки функціонування волосних судів Російської імперії пореформеної доби.

Літературні джерела

  • 1. Головин К.Ф. Сельская община в литературе и действительности. - СПб., 1887.
  • 2. Никонов С.П., Якушкин Е.И. Гражданское право по решениям Крестобогородского волостного суда Ярославской губернии и уезда. - Ярославль, 1902.
  • 3. Евреинов Г.А. Крестьянский вопрос в его современной постановке. - СПб., 1903.
  • 4. Астырев Н.М. В волостных писарях. Очерки крестьянского самоуправления. - М., 1904.
  • 5. Риттих А.А. Крестьянский правопорядок. - СПб., 1904.
  • 6. Билимович А.Д. Крестьянский правопорядок по трудам местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности. - К., 1904.
  • 7. Прокопович С.Н. Местные люди о нуждах России. - СПб., 1904.
  • 8. Витте С.Ю. Записка по крестьянскому делу председателя Высочайше учрежденного особого совещания о нуждах сельскохозяйственной промышленности статс-секретаря С.Ю. Витте. - СПб., 1904.
  • 9. Корнилов А.А. Крестьянская реформа. - СПб., 1905.
  • 10. Бондаревский А.В. Волостное самоуправление и положение крестьян в царской России: Автореф. дисс. канд. ист. наук. - К., 1951.
  • 11. Горин А.Г. Обычное право России в начале XX века: Правительственная политика // Правоведение. - 1989. - № 1.
  • 12. Тарабанова Т.А. Состав волостных судов // ВестникМосковского университета. - Сер. 8: История. - 1993. - № 2.
  • 13. Миронов Б.Н. Социальная история России периода империи (ХЕШ - начало ХХ в.): Генезис личности, демократической семьи, гражданского общества и правового государства: в 2 т. - Т.2. - СПб., 1999.
  • 14. Шатковская Т.В. Правовая ментальность российских крестьян второй половины ХІХ века: опыт юридической антропометрии. - Ростов-н/Д., 2000.
  • 15. Вронский О.Г. Государственная власть России и крестьянская община. Рубеж ХІХ-ХХ вв. - 1917 г. (по материалам губерний земледельческого центра страны): Дисс. д-ра ист. наук. - М., 2001.
  • 16. Земцов Л.И. Волостной суд в России в 60 - первой половине 70-х гг. ХІХ в. (по материалам Центрального Черноземья). - Воронеж, 2002.
  • 17. Крюкова С.С. Правовая культура русских крестьян в России ХІХв.: проблемы и интерпретации // Этнографическое обозрение. - 2003. - № 1.
  • 18. Кирилин А.В. Крестьянское обычное право в волостных судах и государственная политика пореформенной России: Автореф. дисс. кан. юр. наук. - М., 2005.
  • 19. Загорнов А.А. Суды для крестьян в Беларуси во второй половине ХІХ в.: порядок формирования и компетенция // Працы гістарьічнага факультета БДУ: Навук. зб. - Вып.6. - Минск, 2011.
  • 20. Галкин А.Г. Волостной суд как проблема общественной жизни пореформенной России // Научный журнал КубГАУ. - 2011. - № 71 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ej. kubagro.ru.
  • 21. Безгин В.Б. Конфликты в крестьянской семье и практика их разрешения волостными судами // Крестьянство и власть в России (ІХ - начало ХХ в.): к 150-летию отмены крепостного права: Мат. науч. конф. - Липецк, 2011.
  • 22. Безгин В.Б. Волостной суд сельской России // Современные исследования социальных проблем. - 2012. - № 12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.si. sp. nkras.ru.
  • 23. Історія українського селянства: Нариси в 2 т. - Т.1. - К., 2006.
  • 24. Михайлюк О.В. Селянство Наддніпрянської України в перші десятиліття ХХ ст. (1900-1922 рр.): Соціокуль - турні трансформації: Дис. д-ра іст. наук. - Дніпропетровськ, 2009.
  • 25. Соцький Ю.Ф. Волосний суд у системі судових установ Російської імперії другої половини ХІХ ст.: структура та судові практики // Ученые записки Таврического национального университета им.В. Вернадского. Серия: Юридические науки. - Т.25. - 2012. - № 1.
  • 26. Верховцева І.Г. Волосне правосуддя та проблеми селянського самоврядування другої половини ХІХ - початку ХХ ст. // Гілея: науковий вісник. - К., 2013. - Вип.72.
  • 27. Верховцева І.Г. Становлення селянського самоврядування в Росії (за матеріалами ревізії волосних правлінь у 1863 р.В. Мещерським) // Інтелігенція і влада: Зб. наук. пр. - Вип.29. - Одеса, 2013.
  • 28. Верховцева І.Г. Деспотизм поміщика замінений деспотизмом общини: П.О. Валуєв про селянське самоврядування першого десятиріччя функціонування // Гілея: науковий вісник. - К., 2013. - Вип.76.
  • 29. Верховцева І.Г. Двадцять років селянського самоврядування в Україні: експедиція 1880 р. О. Половцова Київщиною // Матеріали ХУІІ Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції "Проблеми та перспективи розвитку науки на початку третього тисячоліття у країнах СНД": Зб. наук. пр. - Переяслав-Хмельницький, 2013. - Ч.1.
  • 30. Шанин Т. Обычное право в крестьянском сообществе // Общественные науки и современность. - 2003. - № 1.
  • 31. Бурбанк Д. Правовая реформа и правовая культура: непризнанный успех волостных судов в имперской России // Правоведение. - 2003. - № 2.
  • 32. Пушкарев С.Г. Очерки истории крестьянского самоуправления в России. - Прага, 1924.
  • 33. Дружинин М.Н. Государственные крестьяне и реформа П.Д. Киселева. - Т.1. - М.; Л., 1946.
  • 34. Російський державний історичний архів (м.С. - Петербург) (далі - РДІА). - Ф.1180. - Оп. XV - Спр.144.
  • 35. Христофоров И.А. "Аристократическая" оппозиция Великим реформам (конец 1850 - середина 70-х гг.). - М., 2002.
  • 36. Національний архів Республіки Беларусь. - Ф.68 - Оп.1. - Спр.2. РДІА. - Ф.908. - Оп.1. - Спр.298.
  • 37. Держархів Одеської обл. (далі - ДАОО). - Ф.1. - Оп.249. - Спр.560.
  • 38. РДІА. - Спр.1317. - Оп.1. - Спр.97.
  • 39. ДАОО. - Ф.1. - Оп.249. - Спр.462.
  • 40. Реформы или революция?: Россия в 1861-1917: Мат. Межд. коллоквиума историков. - СПб., 1992.
  • 41. Чернуха В. Г Крестьянский вопрос в правительственной политике России (60-70-е гг. ХІХ в.). - Л., 1972.
  • 42. РиттихА.А. Зависимость крестьян от общины и мира. СПб., 1903.
  • 43. Труды комиссии по преобразованию волостных судов: в 9 т. - СПб., 1873-1874.
  • 44. Обычное право крестьян Харьковской губернии. - Вып.1-2. - Х., 1896.
  • 45. Центральний державний історичний архів м. Київ (далі ЦДІАК). - Ф.442. - Оп.705. - Спр.318.
  • 46. РДІА. - Ф.1217. - Оп.1. - Спр.97.
  • 47. Христофоров И.А. Судьба реформы: Русское крестьянство в правительственной политике до и после отмены крепостного права (1830-90-е гг.). - М., 2011.
  • 48. ЦДІАК. - Ф.442. - Оп.707. - Спр.42.
 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее