Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Социология arrow "Колективний чоловік" на авансцені історії: соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського

"Колективний чоловік" на авансцені історії: соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського


"Колективний чоловік" на авансцені історії: соціологізація минувшини в дослідницьких практиках М. Грушевського

Український приятель П.Сорокіна -- політик-соціаліст М.Шаповал уважав, що соціологія незабаром стане справжньою наукою, позаяк проникне до таємниці соціальної структури та функціональної ролі окремих суспільних груп. Такі чи схожі аванси відпускало соціології в той час чимало відомих гуманітаріїв, які звертали свої погляди до масових явищ і процесів.

Зрештою, упродовж 1920-1930-х рр. стався загальний поворот до студіювання соціального світу минулого, намічений паростками соціологізації історії ще на зламі ХІХ--ХХ ст. Цей поворот заклав не тільки соціологічні підоснови концептуалізації всієї минувшини, а й суттєво розширив її межі за рахунок вивчення архаїчних суспільств (примітивних культур). Тож соціальний вектор доволі швидко пересунувся на величезну предметну область, котру нині обіймають чимало наукових дисциплін -- від етнології до культурної антропології.

Зауважимо, що про масштаби поширення соціологізації на теренах соціо- гуманітаристики яскраво свідчать дослідницькі, культурні, педагогічні практики тогочасних українських учених. Скажімо, такий оригінальний і вдумливий дослідник, як В.Петров, у 1920-х рр. пояснював та інтерпретував любовні стосунки й навіть інтимне життя П.Куліша у світлі соціальних трансформацій середини ХІХ ст., тобто певною мірою соціологізував його інтелектуальну біографію.

Власне, соціологізація минувшини, що її Е.Трельч назвав «найніжнішим та благородним цвітінням» позитивізму4, спричинилася до різних версій соціологічного й цивілізаційного прочитання і представлення минулого, зокрема до потужного розвою соціальної й економічної історії впродовж 1920-1930-х рр. Соціологізм спонукав до представлення історії «знизу», хоч і з перспективи масових явищ та процесів. Заразом соціологізація історії відкривала нові, більш широкі інструментальні й евристичні можливості для концептуалізації суспільства як певної цілісності, себто створювала нове підґрунтя для холізму.

Зауважимо, що у 1920-х рр. на обширах радянської України залишалися не тільки доволі великі можливості для соціологізації історії, зокрема з перспективи співіснування більшовицько-марксистського та, власне, національного історичного наративів, а й навіть їх певного зближення, наприклад у студіях М.Яворського. Тим більше, що згадані дискурси мали спільну телеологічну природу, проте постулювали відмінні версії кінцевого призначення історичного руху - відродження нації/створення національної держави або перемогу пролетарської революції/побудову соціалізму. Таким чином, побутування різних телеологічних «програм» витворювало певний діапазон можливостей, принаймні потенційних, для запозичення, трансформації та включення низки елементів національного дискурсу до більшовицько-марксистської концептуалізації української минувшини.

Соціологічна пропозиція справила помітний вплив на історичні студії М.Грушевського ще до Першої світової війни. Наприклад, у вступних нотатках до 7-го тому (1909 р.) «Історії України-Руси» автор наголошував на потребі сприймати минувшину з «погляду сторонього дослідника історика-соціольога». О.Пріцак навіть висловив думку, що «томи 1--6 (“Історії України-Руси” -- О.Я.) написано істориком-позитивістом, а дальші томи - соціологом-істориком»1.

Однак видається, що наведена заувага М.Грушевського навряд чи є тією мєжовою віхою, за якою доцільно диференціювати чи розрізняти, а тим паче поділяти його історичне письмо на два великих періоди. Передусім слід узяти до уваги вкрай хитку конвенціональність та приземленість термінологічного апарату, яким послугувався український історик. Водночас тексти М.Грушевського, опубліковані після 1909 р., не містили таких суттєвих інструментальних новацій, які дозволили б вести мову про кардинальну трансформацію творчої палітри та стилю мислення вченого, що разюче вирізнялися від його попередніх студій.

Схожє, що в передвоєнні роки намітився тільки загальний вектор епісте- мологічних зацікавлень М.Грушевського, пов'язаний із соціологізацією історії, котрі логічно випливали зі спроб модернізації позитивістських дослідницьких стратегій, якими тією чи іншою мірою переймалася більшість професійних істориків початку XX ст. Натомість воєнні й революційні події, еміґраційні настрої та враження від споглядання перших років культурного, соціального буття повоєнної Європи стали своєрідним каталізатором, змусивши вченого доволі глибоко зануритися у царину всесвітньої історії та соціології, зокрема спричинили створення Українського соціологічного інституту.

Вислідом таких дослідницьких устремлінь стала «Всесвітня історія в короткім огляді» (Київ, 1917--1918 рр., ч.1-6), в якій М.Грушевський запропонував не європоцентричну, а багатовекторну репрезентацію минувшини з перспективи побутування народів практично всіх континентів. Приміром, п'ята частина цієї праці мала промовисту назву -- «Позаєвропейські краї в останніх століттях».

Зрештою, упродовж воєнної та революційної доби споглядаємо поважні зрушення у царині інституціоналізації соціології як суспільної дисципліни на російських теренах. Пригадаємо, наприклад, створення Російського соціологічного товариства імені М.Ковалевського (1916 р.), плани О.Лаппа- Данилевського щодо заснування Соціологічного інституту у системі Російської академії наук (1918 р.), конституювання Соціобібліологічного інституту (1918 р.) за зразком відомої німецької установи, проект К.Тахтарьова стосовно Російського соціологічного інституту (1920 р.) тощо. Тим паче, що процес інсти- туціонального становлення соціології в академічному світі розгорнувся в низці західноєвропейських та північноамериканських країн (Франція, Німеччина, Швейцарія, Італія, США та ін.) ще наприкінці XIX -- на початку XX ст.

Скажімо, Міжнародний інститут соціології було засновано Р.Вормсом ще 1893 р., а Американське соціологічне товариство постало 1905 р. Натомість на обширах Російської імперії з політичних міркувань соціологія вважалася «не- благонадійною» сферою наукових зацікавлень. Урядові кола всіляко гальмували інституціоналізацію соціологічних студій, зокрема в університетах, хоч російські вчені посідали поважні позиції в міжнародних соціологічних центрах. Зокрема, президентами Міжнародного інституту соціології в різні роки були М.Ковалевський, М.Карєєв, П.Лілієнфельд-Тоаль, П.Сорокін.

Таким чином, створення Українського соціологічного інституту (УСІ) відображало назрілі потреби вітчизняної соціогуманітаристики, котрі загострила й актуалізувала нова повоєнна дійсність. Як відзначав М.Грушевський:

«Гадка про сю організацію виникла у мене під вражіннями ліквідації світової війни літом 1919 р., коли здавалось, що соціальне і культурне, а з ним і наукове життя Европи виходить на нові дороги і вимагає нових форм, нових засобів і нових підходів, в життю науковім і культурнім так само, як в економічнім і політичнім».

У проекті закону про цю інституцію, підготовленому її фундатором, ця теза проводилася більш категорично: «Український] соціологічний] інститут засновується задля утворення тісних і постійних зв'язків між укр[аїнським] соціяльним житєм і світовим соціяльним рухом».

Загалом цю інституцію М.Грушевський розглядав як своєрідний культурний центр у Женеві (згодом перенесений до Праги, а пізніше -- до Відня), на кшталт Польського музею у швейцарському містечку Рапперсвіль. Імовірно, проект створення УСІ актуалізувався у зв'язку з тодішніми планами переможців у Першій світовій війні щодо подальшого устрою «малих націй». Не випадково сучасні дослідники наголошують на інформаційно-представницькій функції зазначеної установи. Однак науково-дослідна функція інституту відігравала не меншу роль, аніж культурне представництво українців у світі, котре задекларував засновник УСІ. Більше того, уважають, що в його діяльності домінували видавничі та лекційні практики.

Тогочасні соціологічні інтенції на полі культури у світлі післявоєнних інтелектуальних настроїв промовисто окреслила донька М.Грушевського -- Катерина, зазначивши:

«Соціальні тенденції міжнародної культури втягають у взаємини цівілізованих націй щораз нові народи і нові побутові форми, і принціпіяльно розтягають культурний інтерес на всі людські груповання без ріжниці рас і часу. Повний вираз сьому стрем- лінню дає соціольогія з своїми ріжними підвідділами. Вона підносить щораз виразніше значіннє зв'язку всіх народів і культур між собою для порівняних соціяльних наук».

Власне, виклади М.Грушевського з соціології, кінєць-кінцєм, і виплекали його відому працю «Початки громадянства (генетична соціологія)». Б.Крупницький уважав, що «цей курс є свого роду теоретичним підсумком його практичної діяльности, як історика України»1.

У рамках УСІ виникла й низка інших важливих наукових проектів. Приміром, К.Грушевська відзначала, що ідея видання зводу українських народних дум постала «вперше в Українськім соціологічнім інституті, далеко від України, від потрібних джерел, бібліотек і збірок, але не вважаючи на труднощі, перші кроки для її зреалізування були зроблені тоді-ж таки». Певна річ, М.Грушевський розмірковував і про подальші студії у цій царині, попри те, що становище УСІ у Відні суттєво погіршилося. Зазначимо, що 1923 р. історик отримав пропозицію викладати курс соціології в Українській господарській академії у Подебрадах (Чехословаччина), про що він згадував у листуванні з О.Кандибою. Проте досить складний і суперечливий перебіг тодішніх подій, обставин та передумов, що відобразили складну психологічну атмосферу й політичну сеґментацію української еміґрації у Чехословаччині, а також альтернативні плани повернення до УСРР урешті-решт поховали гіпотетичний переїзд до Подебрадів чи інших осередків.

Вочевидь, М.Грушевський плекав плани перенести УСІ до радянської України. Уважають, що відповідні проекти виношувалися майже відразу після заснування установи. Більше того, засновник Українського соціологічного інституту докладав неабияких зусиль для їх реалізації21, а перші практичні кроки здійснив улітку 1921 р. Утім, на заваді цим задумам рішуче стало радянське керівництво, котре вбачало в такій інституції зазіхання, хоч і потенційні, на офіційні ідеологічні догмати. М.Грушевському однозначно відмовили, мотивувавши цей крок тим, що студії у царині соціології вже проводить Інститут марксизму у Харкові. Таким чином, існування ще однієї установи з аналогічними чи перехресними дослідницькими програмами визнавалося недоцільним і безпідставним.

Зрештою М.Грушевський був змушений удовольнитися паліативними заходами на соціологічній ниві в радянській Україні. В.Заруба навіть обстоює думку, що він «вирішив прийняти кафедру як вуаль, за якою буде діяти його УСІ»24. Так чи інакше, до науково-дослідної кафедри історії України, очолюваної М.Грушевським, увійшла секція методології і соціологічного обґрунтування історії, котрою керував О.Гермайзе.

Заразом М.Грушевський ініціював створення Культурно-історичної комісії та Комісії історичної пісенності Всеукраїнської академії наук, а також кабінету примітивної культури та народної творчості (від 1928 р. -- відділ примітивної культури та народної творчості) при ВУАН26, які мали заступити основні напрями науково-дослідної діяльності УСІ27. За висловом Б.Крупницького, кабінет примітивної культури на чолі з К.Грушевською «продовжував по суті працю Українського соціологічного інституту».

Вірогідно, відділ примітивної культури та народної творчості з часом мав перетворитися на повноцінний інститут. Окрім того, було засновано часопис «Первісне громадянство та його пережитки на Україні» (вийшло 12 випусків у 8 книжках упродовж 1926-1929 рр.), котрий редагувала К.Грушевська. Це видання, очевидно, мало перебрати на себе функції проектованого річника УСІ, друк якого планувався на еміґрації, проте так і залишився на стадії задумів. О.Пріцак схарактеризував «Первісне громадянство...» як «антропологічно-етнографічний журнал дуже високого рівня».

Видається, що М.Грушевський не полишав спроб інституціоналізувати соціологічні студії у системі ВУАН, принаймні до кінця 1920-х рр. Приміром, у його проекті створення Українського історичного інституту як академічної установи (1928 р.) було заплановано відділ методології і соціального обґрунтування історії. у

грушевський соціологічний історія

Література

  • 1. Грушевський М. Передмова. -- С.16 Ь -- 16 с.
  • 2. Заруба В. Історик держави і права України академік М.Є.Слабченко (1882--1952). -- Дніпропетровськ, 2004. -- С.175.
  • 3. Шаповал Ю., Верба І. Михайло Грушевський. - К., 2005. -- С.234.
  • 4. Про структуру та діяльність зазначених інституцій див.: Юркова О. Діяльність науково-дослідної кафедри історії України М.С.Грушєвського (1924--1930 рр.) / Відп. ред. С.В.Кульчицький. - К., 1999. - С.59-73.
  • 5. Грушевський М. Вступне слово // Первісне громадянство та його пережитки на Україні: Примітивна культура та її пережитки на Україні: Соціяльна преісторія: Народня творчість та її соціологічні підстави: Науковий щорічник: 1926 / За ред. К.Грушевської. -- Вип.1/2.
  • 6. Крупницький Б. Українська історична наука під Совєтами (1920--1950) / Вступ. слово Н.Полонської-Василєнко. -- Мюнхен, 1957. -- С.6.
  • 7. Матяш І. Зірка першої вєличини... -- С.98--99.
  • 8. Матяш І. «Первісне громадянство» -- перший науковий етнографічний часопис в Україні 20-х років XX ст. (за матеріалами архівного фонду) // Рукописна та книжкова спадщина України. -- Вип.3. -- К., 1996. -- С.213--220.
 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее