Характеристика телепростору України

Історія українського телебачення розпочалась у 1951 році з відкриття телецентру у Києві. У 1965 році запрацював перший телеканал «УТ». Згідно з даними Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення в Україні нараховується 30 загальнонаціональних ефірних телевізійних каналів та 63 регіональні ефірні телевізійні канали [12].

Згідно з дослідженням Індустріального телевізійного комітету 42,6 млн. телеглядачів України мають телевізор. Ефірне телебачення є найпоширенішим. Ним користуються 54 % жителів, кабельним - 30 %, а супутниковим - 16 % [8]. Щодня дивляться телепередачі 66,5 % дорослого населення, учнів - 61,6 %, студентів - 40,9 % [13].

Академія Української Преси та Інституту соціології НАН України виділяють шість провідних українських телеканалів: «1+1», «Інтер», Новий канал, «Україна», СТБ, ICTV.

З 2013 року медіагрупа Inter Media Group належить компанії GDF Media limited, 80 % акцій якої належить українському бізнесмену Дмитру Фірташу, а 20 % - Сергію Льовочкіну. Загальне покриття «Інтера» - 99,7 %. Статуту компанії на сайті немає.

Телеканал «Україна» входить до складу ООО «Медіа Група Україна», акціонером якої є Ринат Ахметов.

Лише в одного комерційного каналу, а саме - «Нового каналу» присутній статут на сайті, але водночас немає інформації про власників

В зоні впевненого прийому сигналу СТБ знаходиться більше 98 % території України.

Український телевізійний канал ICTV позиціонує себе як Міжнародне комерційне телебачення, який має змогу дивитись 41 мільйон людей.

Згідно інформації з Інтернету СТБ, ICTV та Новий канал входять до умовного медіа-холдингу Віктора Пінчука.

«Перший Національний» - єдина державна національна телекомпанія України, що забезпечує покриття 97 % території держави; на сайті компанії є статут та планується здійснити перехід до нового типу мовлення - громадського телебачення.

Але чи є Україна господарем у власному інформаційному просторі? Секретар Національної спілки журналістів України, президент національної радіокомпанії України Віктор Набруско стверджує, що інформаційний простір не відповідає національно-державним українським інтересам, а часом і реально становить їм загрозу [14].

Причиною цього є занадто ліберальне законодавство України у сфері мас-медіа. Провідні рейтингові канали належать водночас іноземному капіталу і бізнесовим українським структурам та особам.

В державній власності є лише один канал - «Перший Національний», що становить 1 % від загальної кількості каналів. Західні країни мають близько 30-40 % державного та громадського мовлення, а українські телеканали транслюють переважно російський та іноземний інформаційний продукт. Тому можна сміливо заявити, що в українському ефірі йде інформаційна війна та створення негативного образу України. Законодавство України [15] установлює завдання та функції лише для державних телерадіоорганізацій, обминаючи комунальні, приватні та громадські телеорганізації.

Лише 3 вересня 2015 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення», в якому зобов'язують розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), про пов'язаних осіб та про структуру власності [16].

Але проведений нами моніторинг веб-сайтів каналів не дав результатів щодо інформації, яку зобов'язує висвітлювати вище зазначений закон.

Разом з тим Рада Європи зазначає, що кожна держава повинна чітко визначити роль, завдання й відповідальність медіа незалежно від того, яким воно є, - державним чи приватним [2].

Ця невизначеність у законодавстві України не дає можливості впливати на телеканали, які в свою чергу не виконують тих функцій та завдань, що покладає на них суспільство та окремий громадянин, не несуть відповідальності за той інформаційний продукт, який вони створюють, що породжує суспільні проблеми.

І все ж, Україна є повноцінним учасником світового телевізійного простору, хоча повністю ще не виробила власної політики у наданні телепродукту.

 
< Пред   СОДЕРЖАНИЕ   Загрузить   След >