Меню
Главная
Авторизация/Регистрация
 
Главная arrow Педагогика arrow Аксіологічні передумови виховної проблематики в сучасній філософії освіти

Аксіологічні передумови виховної проблематики в сучасній філософії освіти


Питання виховання, навчання, освіти в сучасних умовах набувають глобального і локального характеру та потребують філософського осмислення і невідкладного вирішення. Проблеми розвитку інтелектуального потенціалу сучасного суспільства знайшли, зокрема, своє відображення в основній темі ХХ Всесвітнього філософського конгресу «Пайдея: Філософія у вихованні людства».

Сучасна система освіти України є і повинна бути однією з найголовніших базових цінностей державності, суспільної свідомості та національної безпеки. Філософія освіти відіграє важливу роль у виявленні взаємозв'язків різних наук, зокрема, педагогіки з філософією, етикою, а також у встановленні їх внутрішніх закономірностей. Вища школа України має постати не лише як інститут виховання, формування особливих громадських рис інтелігенції, а й як один з найважливіших соціальних інститутів соціалізації молодого покоління, адаптації до цінностей суспільства, громадянського стилю життя, інтеріоризації цінностей та норм суспільства.

До питань аксіології філософії освіти звертаються дослідники в різних галузях науки. Методологічні проблеми вищої школи досліджують В. Андрущенко, В. Зубко, В. Козаков, К. Корсак, А.Кохановський, К. Левківський, В. Ніколаєв, О. Панич, Л. Церих, В. Шеховцов, С. Ярема та інші. В. Куценко, О. Кириченко, В. Нєжинцев, В. Погребняк, А. Ятченко аналізують фахову освіту в Україні та її трансформацію в умовах переходу до ринкових відносин.

Значним внеском в розробку фундаментальних проблем філософії освіти є праці М. Коноха, зокрема, його монографія «Формування нової філософії освіти в Україні» [2]. Ця праця присвячена соціально-філософському аналізу формування нової філософії освіти в Україні. Обґрунтовується соціальна необхідність цієї науки, розкривається світоглядно-соціальне значення філософії виховання у вищій школі та фактори і механізми соціалізації особи у системі освіти [2, с. 43].

Однак, в сучасних умовах існують протиріччя між представниками різних наукових шкіл, головною причиною суперечок виступає питання стосовно «права на існування» такої галузі філософії як аксіологічна філософія освіти. Тому мета даної статті висловити власну точку зору стосовно названої проблеми і висловити міркування та зауваження, які будуть спрямовані на краще висвітлення цього складного, однак досить важливого питання.

Мета освіти тісно пов'язана з цілями, завданнями, які ставить перед собою суспільство у своєму розвитку і людина в індивідуально-соціальному житті. Життя індивіда зокрема і соціуму загалом, визначають освіту і виховання. І, водночас, виховання та освіта впливають на життя. Зрозуміти систему освіти і виховання певного суспільства означає зрозуміти устрій його життя та стратегії розвитку.

Якщо звернутися до побуту первісної людини, то можна побачити, що головним, якщо не єдиним сенсом існування було самозбереження, точніше, збереження своєї особи й роду. Ця мета є загальнобіологічною, вона надана природою і поєднує людину з іншими природними істотами. Однак для сучасної людини характерною метою існування є культурно-моральне існування, яке, власне і відрізняє її від тваринного світу.

Поняття «мораль», «виховання», «культура» є багатозначними. Нерідко їх використовують у значенні «цивілізація», «освіченість» тощо. Людина живе задовольняючи, насамперед, потреби в їжі, одязі, житлі тощо. Однак є й інші потреби, до яких ми прагнемо заради них самих. Вони є цінними самі по собі, тому їх можна віднести до абсолютних «морально-культурних цінностей»: духовність, наука, мораль, господарство. Ці цінності висвічуються власним значеннєвим сяйвом, і є «ціллю в собі», адже, виступаючи зброєю інших, вони залишаються цінними самі по собі. І справді, саме наука, наприклад, є знаряддям для досягнення високоефективного господарювання.

Культурні і моральні цінності проблема невичерпна, це нескінченний шлях, за яким можна рухатися у нескінченному прогресі, але невирішеність цієї проблеми витікає з її невичерпності. Так і мета освіти визначається метою життя, яка не може бути завершеною.

Складно дати таке визначення філософії як науки, яке б остаточно охоплювало всі проблеми людства в процесі розмірковувань про сутність буття, першопричини життя та смерті, призначення любові, взаємодії між життям та смертю тощо. Однак один з аспектів філософської проблематики звернення до морально-культурних цінностей, їх сутності, особливостей утворення, законів існування. Проблеми освіти це, в цілому, проблеми виховання, моралі, культури, а, отже, в першу чергу, філософії [7, с. 12].

Якщо звернутися до історії педагогіки, то можна побачити відображення історії розвитку філософської думки: Платон, Арістотель, Н. Макіавеллі, Ж.-Ж. Руссо та ряд інших мислителів були не лише реформаторами в педагогіці, але й відомими представниками філософської думки.

Філософія освіти це широка область філософського аналізу, початки якого слід шукати ще в давньогрецькій філософії. Проблематика філософії освіти як окремої галузі філософії виникла в США і Великобританії в 1940-1960 рр. Тут були створені спілки філософів освіти, а в 1990 році на міжнародній конференції в Лондоні утворилась «Міжнародна мережа філософів освіти», велась робота з видавництва журналів, книг з даної проблематики. Основні питання це взаємозв'язок науки і релігії в сучасній освіті, освіта як ланка соціального механізму виживання людини, індоктринація в освіті, її допустимість і межі, врахування можливої зміни типів цивілізаційного розвитку і, відповідно, трансформації ціннісної бази техногенної культури, врахування особливостей національного менталітету в рамках сучасного розвитку та особливостей освіти тощо [6, с. 10].

Протягом останньої чверті ХХ початку ХХІ ст. відбувся ряд «соціальних» катастроф, що змінили ситуацію, насамперед, в житті українського суспільства загалом, і у сферах виховання та освіти зокрема.

Зазнала катастрофи сім'я старого типу і сім'я, як соціальний інститут набула нових функцій, в той же час деякі загальноприйняті функції стали дисфункціями. Сучасна сім'я не в змозі повноцінно виконувати роль «домашньої школи». В той же час спостерігається крах столітнього світогляду, де важливу роль займало прагнення до ототожнення індивіда виключно і суспільними потребами.

Кризові явища у сім'ї та вихованні в значній мірі є пов'язаними з культом споживацтва, з наростанням панування масових стереотипів егоїстичного гедонізму. Нарцисичний характер є пов'язаним з особливим різновидом гедонізму, який «є економним, використовуючи свою енергію не тільки у безтямному споживанні, а й скупо використовуючи її у відповідності з індивідуальними нормами і можливостями. Принцип обміну, власне знаряддя капіталізму, руйнує сім'ю, гедонізм же знищує її» [9, с. 191]. Цей гедонізм трансформує у руйнації сімейні відносини усіх рівнів, оскільки культ споживання призводить до моральної, психічної і фізіологічної деградації людини і сім'ї.

Наслідком стала деідеологізація й розгубленість суспільства, що призвело до деморалізації, дезінтелектуалізації й патопсихологізації соціальних мас. І звести до мінімуму цей процес регресу в сучасних умовах може лише обґрунтована філософією освітньо-виховна система.

Традиційна суспільна і освітньо-виховна ідеологія «радянського» періоду поступово переходить в небуття, а разом з ним, і побудована на цій ідеї держава і система цінностей. Переважна частина людей не бачить свого майбутнього, існує «культ» типу «дільця» безкультурного, асоціального, малограмотного злочинця, що знаменує смертельну загрозу суспільству. Тому виникає проблема кардинальної реформи, і, звичайно, реформи в організації навчання в вищих навчальних закладах. Маємо надію, що Болонський процес принесе свої позитивні результати, і наша нова влада зуміє створити якісно нове підґрунтя для ефективнішого рівня, який забезпечить повноцінну освіту в сучасних умовах.

У новій соціально-культурній ситуації виникає ряд світоглядних питань, щодо особливостей ознайомлення учнів з релігією, філософією для дітей тощо.

Без філософії освіти у педагогічних теорій, концепцій, гіпотез і проектів немає своєї фундаментальної основи [9]. Однак, поряд з цим, на нашу думку, філософія розкриває складність, невичерпність пізнання буття, що виступає в його інституціональній формі в освіті. Педагогічна теорія є часткою філософської культури. Філософія освіти поєднує в собі принципи різних філософських дисциплін, пов'язаних з освітою, де на перший план має бути винесена проблема суті й методів освіти, що носить світоглядний характер, сприяє соціалізації молоді, оптимальній адаптації до життя у суспільстві в умовах сьогодення України, інтеріоризації нових цінностей і норм.

Суттєва частина проблем філософії освіти носить глобальний характер, і торкається не лише змін, які відбуваються в умовах природного буття людини, а й соціокультурних змін, суб'єктом яких вона сама й виступає. Науково-технічний прогрес не лише здійснюється через орієнтовану на розвиток особистості творчість, але й дає в розпорядження сили, які здатні зруйнувати суспільну систему й взагалі знищити життя на Землі. Однак, переважно, це осмислюється недостатньо, про що свідчить той факт, що планета Земля знаходиться на порозі антропологічної кризи (взяти хоча б демографічну ситуацію в низці країн), цінність окремого людського життя часто приноситься в жертву.

Кардинальні зміни, що відбуваються у нашому суспільстві протягом двох останніх десятиліть, зумовили появу великої кількості нових вітчизняних педагогічних технологій. Багато з них базується на новому прочитанні зарубіжних філософсько-освітніх і виховних досягнень. Серед таких відроджених аксіологічних і освітньо-виховних концепцій філософська педагогіка успіху переживає зараз значне піднесення[4;5].

У розробці принципових положень цієї концепції значну роль відіграли праці видатного французького педагога Селестена Френе. Він відчув і зумів точно сформулювати ті вимоги, які демократичне суспільство має висувати перед освітою. Його думки впливали і впливають зараз на значне середовище теоретиків і практиків західної філософії виховання. За даними Світової електронної бібліотеки, майже 20 тисяч педагогів є послідовниками С. Френе, 100 громадських навчальних закладів працюють за його методикою, ще більша кількість використовують його методи освіти і виховання частково[3,с.101]. Тому не дивно, що філософсько-педагогічні напрацювання С. Френе є предметом досліджень багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених. Серед них Н. Джакобіні, Дж. Жерарден, А. Левін, Г. Семенович, П. Кланше і Дж. Тестаньєр, Л. Легран, Дж. Шлеммінгер, Л. Брульяр, В. Лі, Дж. Лемері, Л. Морі, Д. Сейєрз, С. Роше, Б. Вульфсон, П. Браїловська, О. Сухомлинська, І. Суржикова, Т. Зеліб та інші.

Але, не зважаючи на міжнародну популярність творчих робіт С. Френе, зазначають вітчизняні науковці, «рано говорити про широке застосування його ідей і методів у сучасній українській освіті» [4, с. 123]. Можна також стверджувати, що чекає своїх дослідників і питання взаємозв'язків оригінальних ідей Френе з українською педагогікою. На сьогодні перед українськими науковцями постає завдання з'ясувати місце педагогічної спадщини С. Френе у формуванні не тільки західноєвропейської, а й загальноєвропейської філософсько-педагогічної традиції, яка враховує здобутки й українських педагогів-новаторів.

Праці Селестена Френе вчені по праву відносять до концептуальних основ філософії «нового виховання». Прибічниками «нового виховання» називають фундатора Вальдорфської школи освіти Р. Штайнера (Німеччина), О. Декролі (Бельгія), М. Монтессорі (Італія), А. Фер'єра (Швейцарія), А. Нейлла (Англія). Незважаючи на велике розмаїття ідейнотеоретичних положень, які висувалися цими неординарними педагогами, усіх прибічників «нового виховання» об'єднує психо-біологічний підхід до проблеми розвитку і навчання. Вони критикують «педагогічний традиціоналізм» і вважають найголовнішим чинником ефективного виховання демократичні, рівноправні відносини в освіті і вихованні.

Роль того, хто навчає, виховує, у таких стосунках спрямована на те, щоб допомогти дитині розкрити її власні сили для саморозвитку. Свої філософські і педагогічні принципи С. Френе обґрунтував у працях «Нова французька школа», «Природний метод навчання мови», «Педагогічні інваріанти»[9] тощо. У цих дослідженнях автор виходить із наступних педоцентричних ідей «нового виховання»: основною метою виховання є максимальний розвиток особистості; навчання орієнтується на індивідуальний життєвий досвід і відбувається в атмосфері емоційного задоволення, щастя і успіху.

Втілити ці ідеї у життя педагогу допомогли особливі прийоми і методи, які назвали «технікою Френе». Так, наприклад, С. Френе стверджує, що традиційний пояснювально-ілюстративний метод стає неефективним у навчанні, адже це індивідуальний процес, який здійснюється через спілкування, самовираження, спроби і помилки. Зробити навчання результативним і приємним для дітей допомагає «метод експериментального намацування», де дитина має право на помилку, а вчитель не ставить за це погану оцінку [5, с. 212].

Експериментування і колективні форми праці створюють сприятливі умови для співробітництва і демократії в освіті і вихованні, де вихованці і вихователі є товаришами, учасниками одного процесу. Концепція філософської педагогіки успіху зорієнтована на життєві ситуації, мета яких вирішення певних проблем, пов'язаних із життям дитини, класу, громади. У такій ситуації діти вмотивовані і зацікавлені в опануванні нових знань, вмінь і навичок, які їм не нав'язуються. Прихильники необіхевіоризму як напряму філософії освіти і виховання відкидають самовираження особистості як головної мети виховання, вбачаючи в цьому одну з головних причин моральної кризи. Вони виходять з установки, що людина істота, що може бути навчена, що саме в процесі навчання виробляються всі норми її поведінки [8, с. 56]. Ефективність же навчання досягається впровадженням в систему виховання досягнень науки і техніки, експерименту.

Західна філософія освіти надає великого значення проблемам морального виховання. Словесний метод морального виховання без ціннісно-ідейного розвитку вона вважає неефективним, тому що моральну особистість може виховати тільки суспільне життя, тобто конкретний досвід людини. Основними причинами деструктивної поведінки є моральна дезорієнтація, психологічний дискомфорт, негативні переживання, загальна втрата духовних орієнтирів, девальвація загальнолюдських цінностей, несформованість почуттів терпимості, толерантності, милосердя, честі, совісті, доброти у значної частини людей, перш за все молоді, що викликає в них апатію, байдужість, зневіру, відчуття своєї непотрібності, нерозуміння сенсу життя [7, с. 25].

Моральне виховання це комплексний цілеспрямований вплив на особистість у процесі її активної динамічної взаємодії із соціальними інституціями, освітньою спрямований на фізичний, психічний, духовний, соціальний розвиток особистості, вироблення в неї імунітету до негативних явищ соціального середовища, профілактику й корекцію асоціальних проявів у мисленні і поведінці. «Якщо людині постійно повторювати прописні істини і промовляти тріскучі фрази, слова і поняття втратять для неї своє істинне значення, вона не навчиться думати самостійно, а її внутрішній світ виявиться суттєво збіднілим» [6, с. 151].

Така філософія виховання потребує від вихователя-викладача, усієї сфери суспільного управління, відвертого прийняття принципу так званої «прихованої педагогічної позиції», яка, полягає у тому, що «людина має жити і, водночас, виховуватись, вона має проживати щастя життя, а не готуватися до щастя життя; щоб бути щасливою, людина має бути співтворцем педагогічного керівництва» [6, с. 77].

Наріжний камінь моральної філософії освіти високий рівень світоглядного розвитку, моральної соціумної традиції і педагогічного спілкування. У межах такого спілкування ідея, слово вихователя (у найширшому змісті) це не моралізаторство, а слово з надзавданням, сутність якого не тільки в тому, що воно несе емпатійне ставлення, а й формує активний діалог особистості з самою собою, провокує її рефлексію. Ефективність діалогу залежить саме від того, наскільки вміє вихователь користуватися силою слова, яке «моделює особистісне самовдосконалення» [7, с. 87].

Людина це єдина жива істота, яка може знаходити задоволення в актах вбивства собі подібних. І в сучасних умовах існують стимуляції й культивування цього. В даний момент, ставши володарем науки і техніки, людина є небезпечною для самої себе. І сучасна ситуація, не дивлячись на успіхи цивілізації, не відгороджує негативні тенденції, які створюють все більш витончені форми небезпеки для життя людини. Існують цілі соціокультурні системи, які культивують зло.

Як же подолати цю ситуацію? Вирішення цієї проблеми передбачає зміну парадигм моральних аспектів освітньо-виховної філософії, традиційного поведінкового менталітету, і не стільки манери мислення, скільки культури виховання і освіти, філософського узагальнення, емоційних переживань і системи ціннісних орієнтацій.

Отже, освіта людини може бути представлена взаємодією соціокультурного досвіду через освітню систему, що визначає ієрархію цінностей суспільства і систему знань, необхідних для виконання соціально-значимих функцій за допомогою мови мистецтва і науки, й з іншого боку стихійності у повсякденному житті, яка передається через систему традицій, обрядів, наслідування. На сучасному етапі філософія і виховання, освіта й суспільне життя функціонують в одних площинах світового і національного розвитку, і несуть в собі спільні тенденції.

Освіта у своїй сутності єдина, але ця сутність є соціальною та аксіологічною, це також предмет ідеї як творчої дії. Ця ідея створюється людьми, а не пізнається як щось мертве і стале. Так як теоретична педагогіка досліджує окремі прикладні розрізи освіти, то філософія освіти прагне до їх гармонійної співзвучності.

Саме тому моральна філософія освіти має стати предметом зосередженої уваги філософів. Її проблемне поле є недостатньо окресленим, однак очевидні напрямки, які досліджують місце освіти в життєдіяльності суспільства, розгляд цілісності освіти як із змістовної, так і з процесуальної сторони. Проблемне поле філософії освіти переплітається з низкою дисциплін, і являє собою систему взаємозв'язків із соціальною і виховною філософією, логікою і гносеологією, етикою і естетикою, онтологією й аксіологією тощо.

Список використаних джерел

виховання навчання освіта філософія

1. Бех І.Д. Педагогіка успіху: виховні втрати та їх подолання /І.Д. Бех // Педагогіка і психологія. 2004. № 4. С. 5-15.

2. Конох М.С. Формування нової філософії освіти в Україні /М.С. Конох. К.: Вища школа, 2001. 224 с.

3. Михайлов Т.Ф. Философия образования: ее реальность и перспективы / Т.Ф. Михайлов // Вопросы философии. 1999. № 8. С. 90-107.

4. Суржикова І.А. Педагогіка Селестена Френе з погляду сучасності /І.А. Суржикова // Педагогіка і психологія. 2005. № 1. С. 121-129.

5. Френе С. Избранные педагогические сочинения / Под ред. Б.Л. Вульфсона. М.: Прогресс, 1990. 304 с.

6. Barrow R. Moral Philosophy for Education /R. Barrow. Boston, London: George Allen and Unwin, 1998, 367 р.

7. Combs А. Humanism, education and future /A. Combs Boston: Educational Leadership, 1988, 301 р.

8. Skinner B. Science and Human Behavior / B. Skinner. Harvard, 1990. 234 р.

9. Wheeler H. Beyond the Punitive Society / H. Wheeler. San-Francisco: Hackett Publishing Co., 1983. 301 р.

 
Если Вы заметили ошибку в тексте выделите слово и нажмите Shift + Enter
 
Предметы
Агропромышленность
Банковское дело
БЖД
Бухучет и аудит
География
Документоведение
Естествознание
Журналистика
Информатика
История
Культурология
Литература
Логика
Логистика
Маркетинг
Математика, химия, физика
Медицина
Менеджмент
Недвижимость
Педагогика
Политология
Право
Психология
Религиоведение
Социология
Статистика
Страховое дело
Техника
Товароведение
Туризм
Философия
Финансы
Экология
Экономика
Этика и эстетика
Прочее